Трипільська культура (Сторінка 4 з 5)

Ще одна гарна(на пряму стосуєтся сенсу-змісту трипільської символіки) стаття цієї авторки - http://yatran.com.ua/articles/233.html  :

"«ОД КОЛЯДИ ДО КОЛЯДИ»: календар – невід’ємна частка звичаєвої культури (Узгодження життя людини на Землі)
02.04.2009 | 20:08   Любов Саннікова
Перш ніж дати відповідь на запитання, що таке календар у звичаєвій культурі, варто знайти відповідь на питання «що ж таке культура»? За Е. Кассірером, культура – це діяння Духу. За Іоганном Гердером – це результат космогенезу і біогенезу. За К. Г. Доусоном – синтез знань (науки) – мудрості (філософії), віри (релігії). Українська народна культура в основі своїй успадкувала найдавнішу міфоритуальну систему переводу «зернини світового духу» – кванту життя – з космічного витка у земний. Канони для забезпечення виконання ритуальної системи поступово оформились у традицію культури, і відомі сьогодні як Звичай українського народу (народження; весілля; похорон; хата як Храм-дім; річне обрядове коло; народний календар).

Культура набула стрункого ритму. Людина знала, що порушення цього ритму може призвести до знищення. Канони культури були засновані на незмінних константах духовності, які забезпечували освоєння людиною у Всесвіті межі Буття – Небуття. Універсальні константи духовності (А. Кифішин 1998) ґрунтовані на знаннях про джерело життя у Всесвіті (Найвище їство, Творець, Бог), таїну народження – переродження нового життя (Праматір Всього Сущого або матерію), принципи переводу кванту життя з одного витка в інший (вшанування жінки-матері) (Саннікова 2005).

Знання первинної культури, починаючи щонайменше від 40 тис. років, представляли собою систему, що працювала у галактичних масштабах Всесвіту, забезпечуючи узгодження планетарних циклів Землі та інших планет із гармонійною матрицею всезагальної програми. Подібні знання, узгоджені з галактичною системою відліку, невід’ємно пов’язані з тим, що ми називаємо міфами, мистецтвом і релігією, оскільки загальногалактичні світогляди спрямовані на єдність, а не на розділення. Феномен галактичної синхронізації є універсальним принципом синхронного порядку, який забезпечував формування структур всіх матеріальних форм, у тому числі і життя людини у Всесвіті, який постає єдиною енергетичною подією, що проявляє себе у множині форм. Цей всезагальний підхід був притаманний для більшості давніх народів і, варто зазначити, тривалий час зберігався незмінним звичаєвою культурою українців.

За їдиною Теорією Світу Найвище їство, Творець, Бог – це Гецен або генеруючий центр (О. Бугайов 1998;Л. Саннікова 2005). На наш погляд, у традиції Майя, наприклад, Рух відповідає енергії, принципу життя і всепроникаючий свідомості, яка притаманна всім явищам, Хунаб Ку – або Єдиний, що Дарує Рух и Міру. Міра означає принцип ритмічності, періодичність і вимір різноманітних форм і якостей, які набуває енергія в процесі своїх нескінчених перетворень. Нагадаємо: Термін Кушан Суум означає Шлях до Небес, що веде до Пуповини Всесвіту, визначає невидимі нитки, або волокна галактичного життя, які зв’язують кожну особистість з планетою і далі – через Сонце, з ядром Галактики, Хунаб Ку – Геценом, або Найвищим Єством, Творцем, Богом.

Резонансні потоки, які представляють собою стійки канали зв’язку, космічні лінії життя, відомі у традиції Майя як волокна Кушан Суум. Ці невидимі енергетичні волокна (нитки долі) забезпечують кожній людині безперервний зв’язок з Галактикою – індивідуальні канали починаються у сонячному сплетінні, проходять наскрізь відбиваючу мембрану планетарного поля до Сонця і досягають ядра Галактики, що виступає уособленням Гецена або Творця. На думку Х. Аргуельеса один із таких каналів життя дозволив Майя переміститися на нашу планету – але як само?

Нам відома реальна точка прийняття каналу життя – натуральний природний феномен святилища Кам’яна Могила – «здавен розумілась як святиня, пов’язана із відродженням умираючих чоловічих божеств» (Кифішин 2001). Ритуальний план святилища утворює ідеальну модель Храму-дому, лабіринтами якого проходило Світове божество – носій життя й космічної енергії. При цьому, цей комплекс був зображений в одному з храмів Чатал-Гююка у вигляді Богині, яка народжує. Спіраль у місці «пупа» Богині – це якраз інформаційно-енергетичний канал святилища, свого роду «оптико-волоконний кабель» для сходження резонансних потоків від Гецена до Землі, яким відбувається інформаційно-енергетичний обмін через канал Земля-Всесвіт. Лабіринти святилища виступали своєрідними провідниками, а «міфоритуальні синтагми» його гротів і печер узгоджували частотні спектри (від найвищих гармонік Всесвіту до земних коефіцієнтів або частотних спектрів буття). В першу чергу про це говорить пропорційне співвідношення розмірів святилища, яке зростало в прогресії 0:12: 24:36:48:60 м. Графічне зображення плану названих святилищ Кам’яної Могили дає знак, визначений як RI, inanna «Інанна» (Кифішин, 2001). На наш погляд, знак RI «текти» – це символ-смисл руху енергії як на самому генеруючому центрі, так і від Первинного Енергетичного Океану до світу людини. Народження світу буття через богинютотема, в лоно якої потрапляв «перший промінь сонця, що сходить» це: «отбор особых формул, заимствованных из, вероятно, очень древней традиции и сложившихся в жесткий, внутренне законченный каркас. Это каркас модели вселенной, какой она виделась людям той эпохи, и главный стержень ее функционирования заключался в постоянном претворении смерти в жизнь, в совершенствовании главнейшего «ритуала перехода», что и нашло отражение в иконографии рождающей богини» (Кифішин, 2001, с.487).

Кам’яна Могила являла собою ритуальний шлях Світового божества, яке долало межу двох просторів. Ця Світова сутність «розкладалась» (розпадалась) на божества, кожен з яких «проходив» свої мандри й страждання. Світова сутність – це не стільки уособлення сонця і всіх невидимих променів від місяця, Венери, від комбінації зірок, а перш за все – Дух, задум Творця, певний первинний алгоритм, що сходить у світ людей, яким належало його приймати.

Міфоритуальну формулу постійного перетворення смерті у життя ідеально втілюють і зберігають містерії свят обрядового кола звичаєвої культури українців, квінтесенцією якого постає містерія Святвечора. Хата постає як Храмдім, а її сакральна топографія разом із простором навколо відтворює ідеальну модель, в якій внутрішня порожнина хати відповідає «зосередженню» життя! Адже в хаті людина народжувалась і помирала. Поріг хати – так само межа двох просторів, долаючи яку Божество як Світова сутність на Святвечір покидає цей храм і знову входить, символічно утворюючи «петлю Інанни» (Саннікова, 2005). «Петля Інанни» (або «відкрита вісімка» за С. Сухоносом) утворюється символограмами: мороз, дідух, павук, їжак, плетений колач і т. ін., утворюючи ритуальний шлях Світового божества, що покидає і знову входить в хату – Храм-дім. Причому, одна символограма «згортається», передаючи «естафету» іншій! Мороз «згортається» на порозі хати, бо на ньому «по опівночі, жінки сідають голі та прядуть «самосівні» коноплі, які за порогом постають «золотим плетеним колачем». Символограма «павука» у мить «розгортається», задаючи параметри життя – довжину хвилі кванту життя. Символограма «дідуха» «розгорнулася» завдяки символограмам сволока і «павука»: будова «дідуха» моделює універсальний принцип самоорганізації матерії (а-матерія, 0, 3, 7, 9, матерія). Попередня матриця (символограма) виступає кількістю наступної, забезпечуючи шлях Світового божества. Зірка колядників на загальному знаковому полі свята перетворюється на «першу вечірню зірку» – Венеру, яка постає також «згорнутою» символограмою, що уособлює «розгортання» зародку нового циклу Буття із «зорі»: «святвечірня зірка, вістунка небесна, звіщає добу народження світа, рішаючи хвилю космічної ночі і початок вселенної». Згадаємо гімни Рігведи!

Процес дроблення символограми – «петлі Інанни» на частини-знаки можна порівняти з процесом дроблення цілого на частини, який був пов’язаний у давнину з ритуалом виняткової сили. Важливо, що як у святилищі, так і в хаті відбувався процес фіксації шляху Світового божества. І якщо в святилищі символограмами слугували блоки-символи (гроти, печери і т. ін.), то в хаті – тотеми-символи (дідух, їжак, павук, мороз, кутя, виплетений колач і т. ін.). Отже процес фіксації – це фіксація інформації, ритуальні тексти. «Эти тексты, уже в силу их принадлежности столь древней эпохе, не могли иметь исключительно персональной направленности, они были связаны с проблемами мира-космоса, с его рождением и смертьювозрождением, которые чередовались циклически в великом «круге бытия», вовлекая в свой ритм и жизнь человека» (Кифішин, 2001, с. 559). Певна матриця цих текстів міфоритуальної традиції була доведена до традиції «ритму і життя людини», відомої як річне обрядове коло.

Шлях Світового божества протягом річного обрядового кола так само утворює «петлю Інанни». Її «відкрита вісімка» сходження Світової сутності у світ людини на рік утворюється символограми дещо іншої якості, а саме – днями свят, які представляють собою згорнуті точки. Дотик Світової сутності (сходження) розгортає таку точку у містерію дня, або групи днів з власним міфоритуальним текстом, який, власне, стає розгорнутою символограмою. Так, для прикладу, містерія Святвечора розгортається, починаючи від символограми «морозу» і завершуючись «першою вечірньою зіркою». Але початок «святвечірньої символограми» як зародка ситуації у згорнутому (імпліцитному ста ні) обумовлюється містеріями свята Воведення (Введення у храм-дім Пресвятої Діви Марії), якому так само передують інші свята (Андрія з Калетою; Варвари та ін.).

Міфоритуальний текст річного обрядового кола розгортається живими символограмами: співами (колядки; гаївки; маївки; русальні, купальські, зажинкові, жнивні, обжинкові пісні); рухами (типу «топчу-топчу ряст», «водіння куста» або хороводи типу «Ворота», «Кривий танок», «Вийся горошку», «А ми просо сіяли»); святковою атрибутикою (дідух, їжак, павук, кутя, повісма, обрядові хліби, трава або солома на долівці хати, деревця-купайлиці, вінки, зажинковий залом збіжжя на полі). Такий спосіб запису інформації відповідає високоорганізованій системі освоєння людиною патернів інформації та її диференціації (Є. Режабек, 2003). Психічний процес сприйняття і обробки патернів інформації на ранніх ступенях родоісторичної когнітивності обумовив формування довгочасної пам’яті з загально-кодовими структурами. Виникнення й утворення живих символограм як трансформація енергії зовнішнього впливу (параметрів Всесвіту) засвідчує належність до найбільш давніх кодів пам’яті, які були породжені обробкою патернів інформації правою півкулею мозку людини. Ритуальна культура виникла як праформа, що генерує саму спроможність до членування одиниць інформації, як засіб трансляції гаптично-зображувального сприйняття, притаманного давній людині. Тож, особливо організовані танцювальні (ритмічні) рухи і ритмічно організоване випускання звуків (спів) утворювали символограми, що рухаються і звучать відповідно до сприйнятих частотних характеристик випромінювання Всесвіту, його фрактальної розмірності, забезпечуючи процес синхронізації.

Шлях Світової сутності в межах циклу забезпечується процесом, який в математиці отримав назву «транспонування матриці»: «У фізичному світі це означає, що первинні високочастотні («духовні») структури космічної субстанції знаходяться у складі вторинних (більш низькочастотних) формацій. «Святий дух» – реальний високочастотний матеріальний вселенський носій інформації та енергії, який присутній в усій ієрархічній частотній структурі Всесвіту» (Плешанов, 2002, с.42). Отже, річне обрядове коло – процес циклічного циклічних змін стадій структурування і слабої структурованості («транспонування матриць») або переходів від одного рівня частотних формацій до іншого.

«Відкрита вісімка» річного обрядового кола має важливу точку перетину, в якій наступає «квантовий стрибок»: кількість попередніх стадій розгортання (сходження Світового божества) переходить у якість наступної стадії. Мова іде про свято Купала: саме у купальську ніч шукають міфічну квітку папороті, яка уособлює завершеність етапів творення і досягнення повноти потенційності (перехід до наступного частотного рівня) (Саннікова, 2005, с. 668).

Прихований зародок наступного циклу Творення моделюється утворенням «зажинкового залому» на полі під час жнив. Як зазначає А. Кифішин, «Виток Інанни – її петлеподібний символ – це своєрідна незавершена «вісімка» в ряду тотемних фігур, що мають вплив на процес «наповнення» «життєвих сил людини у процесі її відродження, або місяців або днів у ритуальному році» (Кифішин, 2000, с. 120). Потім цей зародок спостерігається калетою – колачем у передріздвяних містеріях або писанками великоднього циклу: «якість первинної матриці стає кількістю наступної. Попередня матриця старої якості – як будівельний матеріал в потенційному, прихованому («згорнутому» або компактіфікованому) стані – присутня у новій матриці» (Плешанов, 2002, с. 42). Невидимі символограми (тотеми) стають видимими, розгортаючись у міфоритульний текст, яким і відбувається сходження Світової сутності: купальські деревця перетворюються у купальські вінки, які стають ніби невидимими, перетворюючись у жнив’яні вінки; повісма прядива у передсвяточному циклі постають прядивом плетених калачів; великодня писанка має свого невидимого тотема – зажинковий залом збіжжя на полі у жнива; квітка папороті – Перунова квітка – втіленням самого Найвищого їства – Бога, Творця, уособлення якого була «вістунка» – «ранішня зірка» колядників; можливо, клечальні віття «стають» «маковійками» – квітковими букетиками, які є реліктовим спомином про дивовижний світ палеоліту священних трав й сімені. Всі ці живі символи свят «мерехтять», рухаються, живуть, проходячи свій шлях «од Коляди до Коляди» і утворюючи живий міфоритуальний текст, який «читає» людина, дослуховуючись до його дивовижної гармонії і ритму!

Дванадцять святвечірніх днів утворюють «відкритість» (розрив) у нескінченність Всесвіту. Саме під час цих дванадцяти днів Світове божество сходить у світ людей, а вони вміли «прийняти» його, його вищу благість. Адже до цього часу відомо декілька реліктових систем «дарів Бога»: «ba», «tin», «kal», збережених у назвах українських сіл і міст (Дашів, Снятин, Обертин, Кальна, Ірдин, Ірлява, Отинія, наприклад). Від цих найдавніших систем «дарів Бога» зберігається безліч реліктів палеоліту трав, названих Олексою Воропаєм «висловом почувань рільничого народу»: сипання сіменем рослин (льону і конопель; зерном жита і пшениці); купальські вінки і деревця; топтання рясту; клечання зіллям. «...плоди земні – найперші і найкращі культурні здобутки, приносить нарід в жертву Богові у своїй тайній вечері... З любов’ю приладжують гадзині до тайної вечері, «усякого хліба», що Бог уродив: миють біб, квасолю, сушені сливи... На перший погляд впадає в очі, що це такі господарські здобутки, які людина збирала колись в пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і поживав...» (Сосенко, 1994).

Містерія обрядового кола пронизана найголовнішим – зверненням до предків – «душ померлих» (Саннікова, 2005, с. 226–244). Можна припустити, що найдавніший первісний календар був ув’язаний із приходом «душ померлих» або прийняттям на Землі коду життя, тобто узгодженості інфраструктури ДНК, генетичного коду, його хвильової характеристики з хвильовими характеристиками Землі. В цьому, власне, і полягало освоєння межі двох просторів – Буття і Небуття задля забезпечення гармонійного існування людського роду як у межах космічного простору («зернин світового духу» – «нив’є»), так і на Землі (Людино-роду).

Звичаєва культура українців завжди спиралась на універсальні константи духовності і забезпечувала найголовніші і визначальні умови для повернення душ померлих (нав’є) до свого Роду. Регламентація обрядодій весілля і похорон у житті людини обумовлювала її життя за Законом Творця. Славлення Творця і життя у колі святості (річне обрядове коло), знання про свій Рід (дихотомія «свій – «не свій») – задля виконання головного – з’єднання двох початків людини – небесного і земного. Звідси геніально постає феномен вшанування жінки-матері, яка в земному житті поставала у двох іпостасях Великої Богині – діви і рожаниці. Стає зрозумілим ланцюжок визначальних етапів жінки у загальному контексті обрядодійств народження, весілля, похорон як гармонізації (ладування) або узгодження енергії світів у загальному процесі освоєння людиною межі між Буттям і Небуттям. Звичаєву культуру українців слід сприймати як потужну систему синхронізації між світами живих і померлих, забезпечення кола безсмертя вічного елементу життя людини – «зернини світового духу», який є початком людини у Всесвіті.

«Речовина, яка іде на створення нового організму, надходить не тільки з Землі, але й з Космосу, простору Сонячної системи, отже, у створенні кожного організму на Землі бере участь не тільки зоряний рівень, але й галактичний, і міжзоряна речовина, що надходить на Землю, збирається на галактичних просторах. Важливим є той факт, що новий організм людини, як частка біосфери, виникає «навколо» зародкової клітини.., народження людини – центральний акт Творення у Всесвіті...».

Культура українців постає як органічне ціле і заснована на узгодженості і єдності параметрів Всесвіту, на відповідності резонансній матриці первинного коду алгоритму Творення. Символізм народної культури споконвічно виступав живим камертоном між Світами і Творцем. Календар як проекція і фіксація сукупності ритмів у межах Річного обрядового кола забезпечував процедуру узгодження взаємозв’язків просторових і ритмічних параметрів макрокосму і мікрокосму (Всесвіт і людина), враховуючи низку власних резонансних циклів Галактики, Сонячної системи, Землі і людини.

Життя людини – квінтесенція всіх резонансних процесів у Всесвіті, в якому людина приречена жити за його законами і ритмами. Недотримання, нехтування ними призведе до знищення (вимирання або згортання) людини як енергетичного класу в системі гармонійної структури Всесвіту. Варто осмислити мудрість давньої культури, віднайти в ній універсальні константи духовності, а вже з цим прямувати здоровими у майбутнє. А мудрість споконвічної традиції полягала в тому, що Джерело життя живим у Всесвіті підтримували люди, не порушуючи його ритмів й законів, слухаючи його гармонію й красу..."

Дуже цікава модель реконструкції праукраїнської(в т.ч. трипільської) мови - http://www.yatran.com.ua/articles/261.html :

"До побудови моделі реконструкції праукраїнської мови
26.05.2009 | 10:03   Надія Денисюк
До сьогодні були відомі намагання реконструювати давні європейські мови за допомогою використання індоєвропейської порівняльної граматики. Автор пропонує новий підхід з винайденим в його рамках методом, обумовленим специфікою живої української мови, зокрема створенням пари слів для визначення двох близьких понять при перестановці складів по синтагматичному колу двоскладового слова. Система понять в складі спрощеної моделі реконструйованої праукраїнської мови, має семантичні зв’язки у вигляді замкнутих кривих ліній на поверхні кулі або еліпсоїда.

Відновленням або реконструкцією давніх мов займались європейські лінґвісти XIX століття, коли різномовні європейські нації прагнули пізнати власне коріння й водночас з’ясувати спільне минуле європейського континенту. Мовна діяльність або лінґвістика і давні писемні пам’ятки були в центрі уваги суспільства. Була відновлена давньогерманська мова, щоправда, не без допомоги писемних пам’яток. На доказ існування єдиної прамови на території Європи, сподіваючись відновити її, видатний швейцарський лінґвіст Фердинанд де Соссюр опублікував «Пам’ятку про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах» [1, с.303—562]. З тією ж метою його попередники (Бопп [2], Уітні [3], інші граматисти) а також сучасники й опоненти (младограматики) зібрали багато матеріaлу з індоєвропейської порівняльної граматики, і розбіжності між ними полягали у виборі концепції та методу реконструкції цієї прамови. Перша й друга світові війни не дали здійснитися цим намірам.

Еталоном порівняння для компаративістів (прихильників порівняльно-історичного методу в лінґвістиці) була одна з 14 індійських мов — книжна мова санскрит, що нею написана «Рігведа», і тому виникла назва «індоєвропейські» мови. З погляду на відомі в той час писемні пам'ятки, граматисти класифікували ці мови і дали назви мовним сім'ям: романська, германська, слов'янська тощо. Нині, згідно з Міжнародним стандартом ISO 639, живими є 12 слов'янських мов: білоруська, болгарська, македонська, польська, російська, сербська, сербо-хорватська, словацька, словенська, українська, хорватська, чеська.

У другій половині XX ст., разом з розвитком електронно-обчислювальної техніки і виникненням інформатики, багатомовна Європа потребувала фахових мов, що мають на меті недвозначну комунікацію у спеціяльних царинах. І тоді, на основі теорії знака (семіології) Фердинанда де Соссюра, розвинулись науки семіотика й термінологія (terminology science). На відміну від термінології в розумінні сукупності термінів з певної галузі (наприклад праці А. Кримського [4]), це є наукове вивчення понять і термінів для використання у фахових мовах. Наука термінологія тісно пов'язана з логікою і теорією пізнання, скажімо, вона визначає категорію поняття таким чином: «поняття — одиниці мислення, що вживаються для класифікації окремих об'єктів внутрішнього або зовнішнього світу за допомогою більшої або меншої абстракції» [5, с. 1].

Ця ідея придатна для створення інформативної системи понять людським розумом за будь-яких часів, і було б некоректно мати себе розумнішими за давніх людей.

Соссюр уважав, що предметом лінґвістики або мовної діяльності може бути лише жива/усна мова і річ/мовлення індивіда, а не писемність і не літературна мова. Лінґвістика мусить займатися мовою на рівні звуків і добрий лінґвіст, відповідно, повинен мати кращий за інших слух, а надто, чутливість до слова або чуття мови.

«Узагальнене дослідження мовної діяльності безперервно живиться всілякими спостереженнями, які слід чинити на чітко визначеному матеріялі з даної мови» — писав Соссюр [6, с. 37].

Сьогодні існує ще одна мета мовної діяльності, що її прагне досягти, наприклад, відомий сучасний американський лінґвіст Ноам Хомський: «через дослідження мови можна відкрити абстрактні принципи, визначальні щодо її структури і вживання, універсальні з огляду на біологічну необхідність, а не лише на історичну випадковість, і похідні від розумових властивостей людини як біологічного виду» [7, с. 32]. Тобто дослідження мови, що є «дзеркалом розуму», мусить допомогти у створенні штучного розуму.

Однак, для нас на часі є реконструкція праукраїнської мови і, слідом за Ф. де Соссюром, матимем на увазі виключно живу мову, що нею говорили українці в усі часи, бо саме вона складає головну «базу даних» нашої нації.

Слід нагадати також про анахронізм у науці, що має три значення: 1) застарілий погляд; 2) помилка в хронології; 3) хибне використання в зображенні будь-якої епохи непритаманних для неї рис. Тому не можна вважати давню українську мову такою, яка вона є сьогодні, бо в ній за довгі віки існування відбулися зміни (аглютинації, метатези, фонетичні зміни тощо), про що свідчить, наприклад, монографія Ю. Шевельова [8]. Фонологічне впорядкування Соссюра обґрунтовує тезу про те, що фонетичні зміни в кожній мові відбуваються за природними, притаманними їй законами, послідовно в часі, протягом сторіч. Скажімо, фонетичні зміни звуку с у німецькій і в українській мові є різні: русичі – ружичі – лужичі (в німецькій мові); прасувати – прашувати, скіра – шкіра, дуси – души (в українській мові).

Примітка: 1) за Соссюром, сонанти л і р є взаємно замінювані [1, c. 308—314];

2) лужичі — етнос на сході Німеччини.

Отже, з’ясовано й доведено, що мовлення людини — є система акустичних знаків чи одиниць, яка зображує людську думку — систему, переважно, суспільних понять. «Язик лише тінь, що ніби годинниковий дзвіночок дзвенить у повітрі, а сама пружина — се думка» —за словами Сковороди [9, с. 219]. Також відомо, що система — це поєднання окремих одиниць за певним принципом, тобто, якщо нам відомі мовні одиниці, які зображують певні поняття і принцип зв’язків між ними, то можна спробувати побудувати систему мовлення. Намагаючись звести в єдину систему прамову з її індоєвропейськими мовами-нащадками, Соссюр дійшов висновку щодо існування елементарної мовної одиниці як частини синтагми (синтагмою лінґвісти називають протяглу в часі сукупність елементів). У своїх пошуках він іноді зупинявся й на окремому складі [1, с. 86; 6, c. 130, 133], але визнати остаточно склад такою одиницею не наважився, бо європейськими мовами не вчили читати по складах. В Україні всі знають, що діти в школі навчаються читати по складах, тоді як німецькі діти, наприклад, завжди вчились читати по звуках, тобто прочитавши окрему літеру, додають позначуваний нею звук до попереднього. Не було у нього і відомостей про вживання складів як самостійних мовних одиниць зі своїм власним значенням у живих індоєвропейських мовах.

Між тим, і нині побутують архаїчні односкладові українські вирази:

1. «Зробив на во!», «вигляд — во!», піднімаючи догори великий палець (во — збільшення);

2. «Га !?» (га — вражати);

3. «Да чи ні ? — гада» (да — дати);

4. «Ти ба!?» (ба — обраний, вирізнений);

5. «Па? па?» (па — пади (до раю), що означає любощі);

6. «Ще!» ( ще/щи — продовжуй);

7. Українська дитина, показуючи на незнайомі речі, повсякчас повторює: «див?!».

Крім того, в українській живій мові має місце скорочення слів до одного відкритого складу:

— займенник бозна-що утворився зі складів бо (Бог) + зна (знає) + що;

— «Не хо — не тре» (не хочеш — не треба);

— «Мо, пройде» (може, пройде);

— «Гля!» (глянь!).

На відміну від усіх інших мов слов’янської групи, українська мова зберегла найбільше слів із відкритими складами на о (первісне південно-європейське о, за Соссюром [1, c. 306]): коло, молоко, воло, болото, бороло, долото, золото, око, коко, лоно, толо, голо, босо, косо, готово, молодо, солоно, ново, воно;

кличний відмінок: водо, горо, жоно, дорого, мово, толоко, рогозо, корово, голово, бородо, вороно, голото, догодо, докоро, кодоло, козо, колодо, коморо, копо, лозо, ломото, мороко, ного, поволоко, погодо, подобо, покоро, полово, породо, порошо, пособо, потопо, рожо, росо, сово, содомо, соломо, сороко, торопо, ходо, холошо, хоробо, хоромо.

Безцінний подарунок українській лінґвістиці зробив на початку XX століття Борис Грінченко, уклавши словник [10], де слова з писемних джерел межують із такими, що їх, згідно з передмовою автора, «записано від людей». Більшість лексем, наведених у цій статті, розміщені саме в ньому.

Отже, я прийняла склад як елементарну мовну одиницю синтагми праукраїнської мови. Принцип зв’язків між складами відкрився завдяки такому феномену в українській мові, як утворення пари слів для позначення двох близьких понять при переставлянні складів по синтагматичному колу двоскладового слова. Подібно до метатези (переставляння звуків всередині слова), я назвала це явище метасилаботеза.

Виявилось, що в нашій мові збереглося багато двоскладових слів, які утворюють зазначену пару, коли одне з них безперервно повторювати: коли—лико, риж—жри, гайда—до гай, бири—риби, ниж—жни, плете—тепле, в коло—ловко, ватри—трива, стриго—гостри, ягіл—гілля, воли—ливо, вуси—сиву, лоби—било, листо—столи, воно—ново, поле—лепо тощо.

Вишукуючи близькі за звучанням склади у парних словах, я назбирала біля 200 пар і, де тільки можна, зробила склади відкритими, аби вони були придатні для з’єднання у систему, наприклад ниж—жни, риж—жри замінила на ни: жи—жини, рижи—жири. З тією ж метою якомога залучила до складів звук и — «панівну голосну» в українській мові, за висловом Білецького-Носенка. [11, с. 162]

Зрештою, я виділила близько 70 складів, і об’єднані в систему, вони дозволили мені прочитати зрозумілі, але зовсім не передбачувані словосполучення: ві-ра-ю-па-ди-во-ло-со-жа-ри-ми-да-ві.

Звідси висновувалась гіпотеза, що праукраїнці:

а) використали для запису своєї мовної системи карту зоряного неба в ділянці скупчення Плеяди (Волосожари);

б) свою віру, отже й світогляд, пов’язали із зірками.

Звернувшись до зазначеної карти, а також з’ясувавши світогляд праукраїнців, можна було починати реконструкцію праукраїнської мови, поступово відновлюючи її норми.

Так, скажімо, свої слова-наpви праукраїнці складали з двох коротших слів, наприклад: гобириву (кошик на ремені) = гоби (гриби) + риву (рву), симидони (тиждень) = сими (сім) + дони (днів). Якщо останній склад першого слова збігався з першим складом другого слова, один із них опускали: биризи (берези) = бири (бери) + ризи (ріж), стожари (пожежники) = стожа (стережуть) + жари (жарини), товурини (тварини) = тову (плаває) + ву + рини (річка).

Давніх людей в організоване тривке суспільство об’єднувала, насамперед, спільна релігія, що визначала спосіб мислення окремої людини, її мовлення, а відтак і мову всього суспільства—народу—нації. Навчання або передача наступним поколінням основ релігії, а головне, визначеного нею життєвого порядку в суспільстві чинилося через їхній запис або графічне зображення, бо воно стійкіше за акустичне, хоча й не так точно передає думку. Втім, як акустичні, так і графічні знаки — то лише код-шифр для передавання думки.

Спрощена модель реконструкції праукраїнської мови подана у вигляді блок-схеми (мал. 1).

У мовленні людини система понять (в нашому випадку виражених складами, так само й синтагмами) пов'язана з системою її мозку, головне, — пам’яті, — де в кожного індивіда зберігається суспільне надбання — мова. Тоді як мовлені речення, тобто звуки чи акустичні знаки поєднані з артикуляційною системою (голосовим апаратом) і вільні для творення комбінацій зі звукових елементів. Графічні знаки, пов’язані із системою зору, ще менше залежать від системи понять, ніж мовлені звуки, тому письмо часто не встигає за мовою, що розвивається, й іноді відривається від неї остаточно. Саме це трапилося з вишивкою та іншими видами так званого «народно-декоративного мистецтва».

Система понять має семантичні зв'язки, залежні від панівного світогляду у суспільстві. Так сьогодні серед сили силенної інформації, власне, — відання й відповідні поняття все більше спеціaлізуються, і тому світогляд сучасного суспільства нагадує розгалужений лабіринт, подібний до дерева машинної пам’яті. Згідно з таким світоглядом і складають фахові мови, в системі понять яких домінують родові та подрібнені зв'язки.

Для відновлення праукраїнської мови насамперед був застосований Декартів принцип відання, «що полягає в дедукції, через яку ми довідуємось про все, що закономірно висновується з чогось, достеменно відомого... шляхом послідовного і безупинного руху думки за умови пильної інтуїції, що супроводжує кожне окреме положення. Тотожно ми довідуємось, що остання ланка довгого ланцюга з'єднана з першою, хоча й не можемо осягнути одним поглядом всі ланки, що є між ними і зумовлюють це з'єднання; аби лише ми послідовно подумки прослідкували за ними і пригадали, що кожна з них, від першої до останньої, з'єднана із сусідньою... Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а поняття світлого й уважного розуму... інтуїцію розуму (mentis intuitus)» [12, с. 275].

Аби визначити семантичні зв'язки між поняттями праукраїнців, слід було з'ясувати їхній світогляд: і він постав, зокрема, через порівняння різних мітів щодо яйця. Наприклад:

а) яйце-райце — «казкове яйце, що містить у собі багатство у вигляді скоту» [10].

б) «Яйце уподоблюється всій тварі (всьому творінню — Н. Д.): скорлупа як Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх (рай — Н. Д.)» — уривок із тлумачення дохристиянської великодньої крашанки, що його подав у VIII ст. богослов Іван Дамаскін [13, с. 287—288].

в) «А доуміті се бо, да бо створіащ намо веице, іаково же іесте свет зорена {а}месіаше, і во тоііа безодни повеси, дажь, бозе, {зе}ме наше, аби таіа удьржена біа тако {о} се дуще пращурі соуте, а ті{і} светі зорема намо..» [14, дощ. 1].

(І доумітися ж, аби створити нам яйце, мов би це є світ зірок та Місяця, і в тій безодні повісити, простіть, боже, землю нашу, аби та утримана була так біля там сутніх душ пращурів, і ті світили нам зорями...).

Примітка : У фігурних дужках подані однозвучні частини синтагми, опущені на письмі.

Отже, головний тип зв'язків між поняттями у праукраїнській мові — це замкнені криві, подібні до ліній на поверхні кулі чи еліпсоїда. У всякому разі світогляд праукраїнців, хоч і обмежений певним колом або сферичною поверхнею, ближчий до людської природи, а тип зв'язків між поняттями відповідає формі мозку.

Водночас праукраїнський світогляд відповідає уявленню про будову всесвіту, що його мали стародавні люди повсюдно на Землі. Фундаментальна особливість такого світогляду — є яйце як символ будови всесвіту. Наприклад, у китайській традиції небо і земля злиті в одне ціле подібно до курячого яйця, подібне розповідає також «Калєвала» (I) [15].

Слід додати кілька слів стосовно вузира-козира — реконструйованої системи ідеографічної праукраїнської писемності. Для неї наші пращури, як уже було зазначено, використали карту зоряного неба в ділянці скупчення Плеяди/Волосожари, що входить до сузір'я Тільця (мал. 2) [16, с.111—112].

Певна зірка позначає певний склад, зв'язки між ними — іноді дуже складна, замкнена крива лінія, що репрезентує повторювання. Завдяки сталому розташуванню зірок стосовно одна до одної, ідеограми, отримані після з'єднання, завжди однакові для одного й того ж мовленого речення. Тому згадана карта зоряного неба є невід’ємною частиною системи ідеографічної писемності праукраїнців. Хоча така назва письма й не зовсім вірна, бо, за визначенням словника з інформатики, ідеограма є графічний знак, що виставляє об’єкт або поняття і пов’язані звукові елементи у природній мові. Тоді, як подана для прикладу ідеограма (мал. 3) представляє досить довгий текст, що містить багато понять [17, с. 33].

Наразі можна визначити сузір’я як модель довготривалої пам’яті у мовній системі праукраїнців. В той же час у складі їхньої релігії, що загалом являє собою систему вірувань та обрядів, віра в зірки посідала чільне місце. Це свідчить про надзвичайно сильну залежність життя на Землі від упливу Всесвіту.

Навіть, якщо давня мовна система, записана за допомогою карти зоряного неба в ділянці Волосожар, збігається з відновленою почасти, то таку саму частину зашифрованої інформації про праукраїнське суспільство маємо й ми на сьогодні.

Отже, завдяки вузиру-козиру або реконструйованій системі праукраїнського письма, вдалося прочитати тексти в такому об’ємі, що його лексика складає словник праукраїнської мови, який налічує близько 2000 слів, утворених сполученими «по колу» (мовна синтагма починається з того ж складу, яким і закінчується) складами, кожний з яких зображує два поняття, залежно від свого місця у синтагмі.

Численні тексти праукраїнською мовою разом із перекладом і викладом прочитаного я подала в книжці «Праукраїнська цивілізація» [17].

Саме з вузира-козира стало відомо, що його вишивали підготовлені особи на рушниках. Тому слід шукати серед орнаментів на вишиваних рушниках найменше спотворену його копію. Що така існує, мене переконують багато вже знайдених фрагментів і контурів цього узора, лінґвістичний та етнографічний матеріял. То буде, так би мовити, матеріяльне підтвердження праукраїнського Письма.

Це Письмо детально розписує духовне й матеріяльне життя людей в умовах тогочасного клімату і ландшафту, а саме:

Клімат був м’який — вологий і теплий, літо стояло 200 днів, по левадах росли калина, лимони (лимона), смоква (сомоково) тощо.

Наші пращури жили в умовах великої води (воловоди). Річки були природними шляхами, по них плавали човнами (лодоко) й вітрильниками (толодо), а вздовж їхніх берегів люди будували свої мисто. Великі річки Надив і Дугава вели до Північного моря (мори Нидо), а Дурив, Дунав, Дусни і Дупир — до Південного (мори Зидо).

Земної суші, придатної для життя, було в обмаль. Підземні води стояли дуже високо і, якщо перший козир братів (праукраїнці називали себе брити) є вулик, другий — вузир-козир, то третій — вудо, що означає здатність відчути воду під землею. Ті, хто мав таку здатність, повинні були знайти сухе (сихо) життєдайне (жизи дову) місце для будівництва будинку.

Після того будівельники (сториси) довго спустошували й вирівнювали будівельний майданчик. Зрізали горби і слідом випалювали зрізані місця, а западини засипали риб’ячими хвостами та перами (жистори). Рибу ловили щодня для їжі кілька разів, тому водонепроникні жистори були завжди під рукою.

На вирівняній місцині сториси починали будувати фундамент будинку (толоко).

Це — надзвичайно пласка і тверда поверхня з глиняного розчину, що входив до складу будівельних матеріялів та засобів (сториби), зроблених власноруч сторисами. Вони готували билоко — розчин білої глини у коров’ячому молоці й заливали ним горизонтальну (ринидо) поверхню толоко. За ватерпас слугували миски, повні молока, наставлені в різних місцях поверхні. Аби толоко було дуже тверде, лили якомога більше молока:

К-до: тол-ко д-то, Пам’ятай: фундамент твердий; кол-дог-ли мол-ко. якщо довго лити молоко.

К-лово мол-ко т-ци – Під час толоки наточи

Кол-тол-ко – молока з корови. [17, c. 60].

На цьому можна і зупинитись, бо саме толоко дає право ідентифікувати матеріяльну культуру праукраїнського суспільства, яку описує реконструйована графічна система, з археологічною культурою під назвою «трипільська».

Разом зі специфічними гончарними виробами так звані майданчики з твердої глини, що їх знаходять археологи на розкопах поселень, являє собою ніби візитну картку трипільської культури. Дарма, що класифікація археологічних/матеріяльних знахідок за «культурами» є дуже умовна. У випадку з «трипільською» вона спрацювала на істину, бо презентує справді окрему релігію і, відповідно, певну культуру /цивілізацію в історії української нації. Проте, матеріяльна культура, що нині ідентифікується з поняттям цивілізація на споживацькому рівні, не є достатньою для визначення національної культури чи цивілізації на науковому рівні, яка складається з духових цінностей, знакових систем та матеріяльних цінностей.

Порівнюючи сучасний географічний ландшафт Правобережної України — ареалу поширення трипільської культури — із описаним у відновленому Письмі, можна відповісти на головне питання: «Куди і чому зникла ця культура?».

Археологи не можуть знайти продовження «трипільської» матеріяльної культури на теренах України, тому що:

1) через природну катастрофу докорінно змінився географічний ландшафт, внаслідок чого зникли водні шляхи сполучення, відкрився сухопутній доступ кінним сусідам, стали рідкісними або пропали головні матеріяли — дерево, кістка, мушлі.

Люди залишили поселення, що опинились високо над водою чи далеко від води, й оселились ближче до неї;

2) відпала потреба будувати оселі на пласкому фундаменті/«майданчику», що вимагав багато праці, часу й молока. Оселі стали бідніші через брак матеріялів, зате доступ до копалин спричинив розвиток металургії.

Перша теза підтверджується науковими дослідженнями видатного українського вченого з енциклопедичними знаннями, Віталія Володимировича Поліщука (1934—1999), зокрема щодо гідрографічних змін у степовій зоні України.

Поліщук був прихильником концепції, згідно з якою фізична й біологічна еволюція Землі відбувались переважно під час бурхливих епох велетенських зрушень, що їхній масштаб є поза межею нашого досвіду — на протилежність концепції уніформізму, згідно з якою для еволюції було досить тихоплинних процесів, що діють і в наш час.

Фундаментальна праця Поліщука [18] вказує шляхи до істини дослідникам, зокрема й тим, що намагаються збагнути давньоукраїнський світогляд. Наприклад, констатація трьох типів міграційних рухів у Європі: кліматичного, катастрофічного та локального рутинного [18, с. 309] — дає ґрунт автохтонній або національній концепції (скажімо, відповідає українській традиції «іти за водою»). Адже такі міграційні рухи припадають лише на одне зі сотень поколінь.

Між іншим, Поліщук у цій роботі пише, що датування в голоцені треба перенести на багато століть давніше, що, власне, й наважились зробити нині археологи щодо трипільської культури [19, с.26—31].

Ті самі археологи переконані, що в житті «трипільців» стався злам і вони змушені були водночас (тобто раптово) зникнути, нібито, виключно через поступову економічну руйнацію. Такий науковий анахронізм пов’язаний, мабуть, із недавнім розвалом російської імперії, що відбувся, насамперед, за законом обмеженого в часі існування будь-якої імперії. А також із тим, що на даний момент глобальна економіка може зарадити локальним природнім або створеним людьми катастрофам, наприклад, окрему людину рятує переїзд на життя до багатшої країни.

Якщо ж такі катастрофи є глобальні, то економіка руйнується одразу, що й показали світові війни минулого століття.

У випадку з трипільською культурою, концепція глобальної природньої катастрофи, що призвела до перерозподілу площ суші та моря, відразу дає зрозуміти:

1. чому «трипільські» поселення знаходять лише на підвищених ділянках, що являють собою плато з різкими схилами чи малодосяжні останці, обмежені долинами річок, або глибокими ярами;

2. чому «трипільці» спалювали небіжчиків, а не закопували в землю (і не треба витрачати кошти на безрезультатний пошук цвинтарів);

3. чому вони будували доми на твердому водонепроникному (чи перевіряли археологи водонепроникність так званого «поховального шару» або «майданчика» [19, с. 62] ?), чітко горизонтальному фундаменті.

4. чому в «трипільців» не було коней, які не плавають і полюбляють великі степові простори;

5. чому археологи знаходять мушлі серед «трипільського» начиння;

6. чому серед цього начиння є так мало металевих речей тощо.

Зрештою, стане ясно, що «трипільці» або праукраїнці не пішли далеко від своїх поселень, а переселились ближче до змілілих річок, стали біднішими й беззахисними, бо їх годувала, об’єднувала й захищала велика вода.

Висновки:

1. Новий погляд на давні візерунки як на писані тексти збільшує можливості для пошуку писемних пам’яток, зокрема й пам’яток давньої української мови.

2. Вік археологічних знахідок із такими візерунками може вказати на вік писемної пам’ятки.

3. Можна покласти собі завдання дешифрувати мальовані/писані тексти, знайдені в різних кінцях Землі, спираючись на здобуті знання..."

Упертюше, як ти вже експерт з ціє теми, а як ще трохи пройти по зв*язку трипільської символіки з глечиків та тарілочок з нашою системою(12? рун )http://vytoky.nm.ru/Book/Picture/32.jpg а не скандінавською*,  цікаво  оце саме  без російських сайтів та месенжей різних ню - ей - ж.. -гуру, саме свої думки...

Востаннє редагувалося AngelSka (26 Jul 2009 12:50:09)

Й без "Книги притч" - http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtopic.php?id=227  ?

Що до деяких російських сайтів ,ти не права. На мене, цей - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/  вартий величезної уваги.
(доповни пошуки звідти з "Книгою притч", наприклад, прочитай уважно:
  3.    Про Синів і Дочок
  4. Про Я і Це
  5. Про Гончара
  6. Про КОЛО і Три Пальці
про Яйце-Райце, Слово, 
"...І побачив Гончар – Старійшина Роду українського, –  що Правду ніхто вже не знає про Рід. І вирішив він зберегти Слово для нащадків надійним способом.
    І виліпив Він Новий Глек прегарний, і розмалював його довкола. І в кожному знакові КОЛа глекового було КОЛО, і була ХВИЛЯ. І в кожному КОЛІ ЗНАКу глекового були БУКВИ Азбуки народу українського. І хто чув Пісню українську –  видів ЦЕ. І сльози смутку огортали кожного від спогадів про ЦЕ.
    І намалював Гончар Три Пальці на КОЛІ Глека, щоб кожен
просвітлений побачив три осі Світу Божого –  у кожній Букві, у
кожному Слові, у кожній Формі. Одна –  для Вух, і хто їх має, –
чує Слово! Друга –  для Очей, і хто їх має, — бачить Світло! Третя
– для Хребта, і хто його має, — три осі об'єднує у голові своїй..." ).

P.S. Я не експерт(і не збираюсь ним бути), я просто шукач..

Цікаве дослідження російського вченого , в т.ч. й про трипільську культуру - http://www.liveinternet.ru/users/1758119/post87347779/ :

"...И вот здесь наше повествование выходит в совершенно неожиданный, так сказать, ракурс. Я собрал 25-маркерные гаплотипы рода R1a1 по всем странам Европы, и для каждой страны или региона определил гаплотип общего для популяции предка, и когда этот предок жил. И оказалось, что почти по всей Европе, от Исландии на севере до Греции на юге, общий предок был один и тот же! Иначе говоря, потомки как эстафету передавали свои гаплотипы своим же потомкам по поколениям, расходясь из одного и того же исторического места, прародины праславян, прародины «индоевропейцев», прародины ариев - которой оказались Балканы. И не просто Балканы, а Сербия, Косово, Босния, Македония. Это – ареал самых древних гаплотипов рода R1a1. И время жизни первопредка, на которое указывают самые древние, самые мутированные гаплотипы – это 12 тысяч лет назад. Точнее, 12200 лет назад, но это уже слишком. В археологии и лингвистике для тех времен таких точностей не знают.
ДНК-генеалогия совершенно определенно указывает, что на протяжении почти 6 тысяч лет наши праславянские балканские предки жили в тех краях, никуда особо не передвигаясь. Если и передвигались – следов тех активистов в гаплотипах наших современниках пока не найдено. Возможно, и не осталось. Но примерно 6 тысяч лет назад началось Великое переселение народов – видимо, в связи с переходом к новым формам хозяйствования и необходимостью освоения новых территорий. Первое выдвижение – на северные Карпаты, на территорию исторической Буковины. Там, где найдена загадочная Трипольская культура, которая, по мнению археологов, так же загадочно и пропала.
А она не пропала. Потомки трипольцев там и живут. Их общий предок, по местным гаплотипам, жил 6 тысяч лет назад, и принадлежал роду R1a1. Праславянин. И гаплотип того предка нам теперь известен. Он – тот же, что и гаплотип предка восточных славян. Та же семья. И далее пошли расходиться волны миграций рода R1a1 во все стороны, с Балкан (археологическая культура Винча и культуры, ей родственные) и Буковины (трипольская культура). Практически во все стороны – 4-5 тысяч лет назад, третье-четвертое тысячелетие до нашей эры...

...В Англии общий предок современных носителей R1a1 жил 4800 лет назад, как и в Германии. Но в Англии и вообще на британских островах потомков славян относительно мало, от 2% до 9% по всем островам. Там полностью доминируют западноевропейская R1b (71%) и балтийская I1 (16%) гаплогруппы.
В Ирландии – 5200 лет назад. По какой-то причине ирландские гаплотипы самые древние в Западной Европе и на Британских островах. Или действительно заселение было очень ранним, или выжили древние ирландцы удачнее других. Но сейчас в Ирландии представителей гаплогруппы R1a1 немного, не более 2-4% населения. Там три четверти западноевропейской гаплогруппы R1b..."

Про Кам'яну Могилу нещодавно чув ще одну версію, що це , наприклад, не застиглий грязєвий вулкан , а кам'яний острів "принесений" льодовиком з півночі..

Ця(+  http://www.liveinternet.ru/users/yuo/post87522928  ) робота цікава тим , що написана російським вченим , який захоплений Аркаімом, темою арійства, його справжнього виникнення/розвитку, а не "зліпленого"(де про Трипілля не згадують, Гіперборєю засовують в Арктику і т.п.).
Правда деякі моменти в своїй теорії автор оминає, наприклад:
"...Маршрут, этап третий, последующие 13 тысяч лет. Южная Сибирь- Балканы, Динарские Альпы, Адриатика. Начало – 25 тыс лет назад, перевал – 12 тысяч лет назад

Этот этап – чрезвычайно важный для будущих европейцев вообще, и ариев в частности. В ходе его произошло разделение родов на западно- и восточно-европейские, на роды арийский и кельтский. Произошло выделение рода будущих славян.

А было так, что всё еще в Азии, по пути на запад, 18 тысяч лет назад произошла мутация М173, что дало гаплогруппу R1, и вслед за ней мутация Р25, что дало будущий западноевропейский вариант R1b. Это произошло 16 тысяч лет назад. Часть носителей R1b остались в Азии, и продолжают нести эту гаплогруппу и сейчас. Остальные ушли на Кавказ и в Восточную Европу, и намного позже в Западную Европу. Типичные их представители – кельты, которые появились в Западной Европе 3500-4500 лет назад...
...Но вернемся к группе R1b. Нашего, славянского предка в той группе не было – ни с теми, кто остался в Азии, ни с теми, кто ушел на Кавказ или в Западную Европу. Наш славянский предок отделился от них раньше..."  - (коли?)
"..., пронес гаплогруппу R1 в Восточную Европу..."  - (яким маршрутом?)
"... и, заработав последнюю (до настоящего времени) мутацию М17/М198, поселился 12 тысяч лет назад на Балканах, в Динарских Альпах и вплоть до Адриатического побережья. Эти две мутации осталась у всех, кто образует род ариев. Иначе говоря, гаплогруппа R1a1...".
+ про Приазов"є і Причорномор"є..

Правда це все стосується тільки виживших(доживших до нашого часу) одного роду - "R1a1".
Було б цікаво подивитись/порівняти можливий розвиток ще інших 17-ти виживших родів-гаплогруп. А також по мтДНК..

ВАЛ(межа/зв'язок між зовнішнім і внутрішнім). ГАЛо навкруги чогось. Плуг.
Ще , на мою думку, з цим якось пов'язана легенда про створення "Змієвих" валів ? Чомусь тема про них якась "запретна/замовчувана" в "нашій" археологічній науці..

http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 8410#p8410

Востаннє редагувалося Упертюх (01 Oct 2009 23:47:27)

Що до "Вух"(звуку, музики) і "Очей"(наприклад, орнаменти, руни і т.і.) цікаво це("Звуковые фигуры Хладни") - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2091
правда розпис глечика відбувався ДО випалення(бо інакше ангоб довго не тримається, лущиться), та і об'єм форми важко прорахувати(при висиханні і потім випалі, він зменшується(якщо не додавати великої кількості шамоду) приблизно від 1/4 до 1/3).

Тепер ще + "Хребет" , Брус(наприклад "Кіль" на човні),  Сволок(в хаті) і т.і. :
http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2295
"...— Я передам тебе не Алкиноево по вествование, а рассказ одного отважного человека, Эра, сына Армения, родом из Памфилии20. Как-то он был убит на войне; когда через десять дней стали подбирать тела уже разложившихся мертвецов, его нашли еще целым, привезли домой, и когда на двенадцатый день приступили к погребению, то, лежа уже на костре, он вдруг ожил, а оживши, рассказал, что он там видел21.
...Всем, кто провел на лугу семь дней, на восьмой день надо было встать и отправиться в путь, чтобы за четыре дня прийти в такое место, откуда сверху виден луч света, протянувшийся через все небо и землю, словно столп, очень похожий на радугу, только ярче и чище. К нему они прибыли, совершив однодневный переход, и там увидели, посредине этого столпа света, свешивающиеся с неба концы связей: ведь этот свет — узел неба; как брус на кораблях, так он скрепляет небесный свод24. На концах этих связей висит веретено Ананки, придающее всему вращательное движение..."

"Хребет" і "Вуха" - http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t6-132.htm#1628 :
"...Аналогия строения краниосакральной системы со строением музыкальных инструментов очевидна: снизу (крестец и копчик)- система регулировки натяжения «струн», сверху (череп)- система «резонаторов», между ними «гриф» (позвоночник) с ладами. Добавим, что некоторые конструктивные элементы китайских музыкальных (антропоморфных) инструментов носят названия анатомического характера (1). Эта, простая на первый взгляд, аналогия, тем не менее, имеет и биофизическую основу, подкрепляемую биоакустическими исследованиями (13,14,15).
Так, например, математические расчеты соразмерности длины позвоночника и размеров тел позвонков, дисков, высоты сегментов спинного мозга, длины спинномозговых корешков и т.д., показывают сродство с числовыми пропорциями ладовой структуры музыкальных инструментов (1,15). К этому следует добавить, что наличие прямого и обратного пьезоэффекта в костях, открытого в 50-е годы XX века, указывает на то, что кость ведет себя как монокристалл (. Любопытно отметить, что если приложить ладовые соответствия к структуре позвоночника, основные музыкальные интервалы пентатоники будут корреспондировать с ключевыми сегментами- с переходами между отделами позвоночника и «верхушками» кифоза и лордозов (известные в биомеханике и мануальной медицине «дуги» и «треугольники» которые являются элементами постурального баланса)..."

http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2579
"...До меня только что дошло понимание  почему именно так буквы разделены в группы по отделам.. это элементарно - действительно по месту их образования..
Не знаю как проверить копчиковые)), но вот то, что гласные резонируют в лёгких, а значит в отделе поясничном, это верно, на уроках по вокалу ребёнка, преподаватель заставляет "брать дыхание" носом именно вниз живота, чтобы звук шёл оттуда с силой открытый, без препятствий, иначе если вдохнуть грудью то будет звук зажат..
Что касается шейных - то они резонируют в носу, назальные так сказать Н, М, даже Л, это тоже очевидно.
Что касается грудных В-Ф, Д-Т, Г-К, то тоже именно грудина резонирует с их звукообразованием..."
?
http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2464
"..."Струна сама по себе издает лишь звук. Чтобы музыку играть ладно (по ладам?) струны трогать следует.
Так и руна - лишь образ. Чтобы образ заиграл, в язык сложился, лад нужен.
Вот загадка такая - что за лад такой?
В музыке, когда на гитаре играю - там лады на грифе есть. Но на гуслях - каждая струна целиком звучит.
А что за лад в рунах? ..."
?
http://prarod.forum2x2.ru/forum-f1/tema-t20.htm#2067
+ http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/music/music.htm
+ http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/symbol/104.htm :
("...Была весна, а [он] ударил по [осенней] второй струне, вызвал полутон восьмой луны. И тут повеял прохладный ветерок, созрели злаки, плоды на деревьях. Когда наступила осень, [он] ударил по [весенней] третьей струне, вызвал полутон второй луны. И тут возвратился теплый ветер, расцвели травы и деревья. Когда наступило лето, [он] ударил по [зимней] пятой струне, вызвал полутон одиннадцатой луны. И тут стал падать снег с инеем, замерзли реки и пруды. Когда наступила зима, [он] ударил по летней [четвертой] струне, вызвал полутон пятой луны. И тут запылали лучи солнца, растаял снег. Под конец же тронул первую вместе с четырьмя остальными. И тут поднялся счастливый ветер, поплыли радостные облака, выпала сладкая роса, забили источники изобилия (Ле-цзы 1994: 68—69)...")
+ правда , наприклад, індійська музична система складається з 22 - http://history.rsuh.ru/eremeev/tri/antropocosmos/05.htm

http://ceh.org.ua/forum/viewtopic.php?f=2&t=3564

ну і плюс - як все це пов'язано з рунами. На мою думку, цікаві роздуми..

Востаннє редагувалося Упертюх (29 Sep 2009 13:52:26)

з легендою про Одіна певним чином, на мою думку повязане, містичне Дерево життя, відоме ще з Шумеру, а поті перекоувавше в Каббалу. Зокрема яке складається з 10 сефірот і 22 взаємозвязками між ними, якшо взяти нижній трикутник то можна знайти і 3 і 6 адже нижній трикутник це земний підмісячний рівень.

Востаннє редагувалося Дід Артім (02 Oct 2009 12:18:47)

Цікаво прослідкувати, як з цього(3 великі перетини + 6 маленьких, а також 11+2 вузлів, всього 22 зв'язка):

шляхом обрізання :

й перекручення (диявола створили/народили)
зробили "дерево сефирот"
(символіка, імена "ангелів" жидів ідентичні з масонами).
Чомусь на самому верху("корона") притулили Плутон(якщо це пов'язано також і з планетами, то його вже, по-моєму, виключили з переліку планет сонячної системи). Уран взагалі незрозуміло де(в "дереві"), приліпили до "Даату" ... 

P.S.  (3 + 6 , 13 , 22) http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 8410#p8410 ??

Востаннє редагувалося Упертюх (04 Oct 2009 00:30:42)

якщо Вам не виповнилось 18 років читати цей допис заборонено!

що ж, давайте продовжемо наші роздуми. Якшо припустити, що символіка христа на якому стратили Ісуса, має причетність до Дерева Сефірот, то спробуємо "перехриститься" з врахуванням езотеричних властивостей вище згаданих символів. Кетер (во имя Отца...) - Плутон - Воля, Сваджистана, сексуальна енергія.., Даат (..и Сина..) - Суст, Ісус.., Бина (..и Святого) - Сатурн, сатана, матеріалізм, бідність, обмеженість, безбожництво.., Хокма (..Духа) - Нептун - соціальні відносини, спільність історичних доль, любов, розчиненість індивідуального в спільному. Спробуємо перевірити себе, в езотериці різні культи, символи й знання часто підтверджують одне одне або доповнюють. Отож маємо Секс на Короні. Може й так, чом би й ні. Обряд обрізання, якшо не помиляюся, роблять на 8 день народження, якщо порахуєм сефіри від земної Малькут, то 8-а - Даат...також йдемо далі, зобразимо Дерево Сефірот у фалічному вигляді, крайньою плоттю тут в нас є всічена піраміда Кетер-Хокма-Біна. якш в цей день в людини формується Суст (людяність), то біль змушує звернути увагу на сексуальну складову. Ще одне, в езотериці широко відоме поняття "зірка магів", в яку входили на той час - Солнце, Місяць, Меркурий, Венера, Марс, Юпітер і  Сатурн. Уран (Небо, цілісність), Нептун (суспільство, любов) і Плутон (Воля), нібито не знали, а може й дійсно не знали. Але факт вони займали якесь окреме місце, можливо це якось повязане з символом Всевидющого ока в масонських містеріях?..або була якась фальсифікація, але яка? Загалом в каббалістичному світобаченні один і той символ має безліч трактувань...

Востаннє редагувалося Дід Артім (04 Oct 2009 16:46:31)

А як щодо того, що Хреста стратили не на хресті, а на таврі  (літера "Т")? Наче ж є принципова різниця?