Пану-монаху Пражмовському Віктору Анатолійовичу
Пане Вікторе!
Дякую Вам за викладення подробиць моєї біографії.
Не порушуючи чистоти намірів та користуючись тою думкою, що деякі питання цього листа будуть цікаві широкому загалу, а також, з огляду на те, що власні думки, що не залишили нас всіх байдужими, Ви висловили публічно, я в свою чергу, з дозволу та за вимогою товариства, дозволив собі з того приводу відкрито поділитися з Вами власними переживаннями та поглядами.
З великим зацікавленням прочитав Ваші думки як щодо мене самого так і Братства і був дуже здивований тим, що Ви, мабуть несвідомо (?), припускаєтеся неточностей у викладенні того, про що говорите, називаючи все це «нюансами». Розкриваючи власне бачення щодо перебігу подій минулого та людей, що брали участь у тих подіях Ви вдаєтеся до спрощень на рівні дезінформації. Як би мова йшла виключно про мене, може з мого боку і варто було б помовчати. Але ж пояснюючи, «хто є хто» Ви згадуєте історію трьох різних організацій та імена щонайменше п’яти осіб. При тому, намагаєтеся дати роз’яснення щодо об’єднання (Козацьке братство бойового Звичаю Спас «Сокіл»), до якого Ви не мали і не маєте жодного відношення. Ви згадуєте про голову цієї організації, тобто про мене, але кажете те, що й дурному, вибачте, в голову не прийде. Крім того, Ви (та й не тільки Ви) надто спрощуєте все, що пов’язано з постаттю Леоніда Петровича Безклубого та вперто шиєте йому в «учні» навіть тих, про кого сам він висловився доволі не двозначно.
Отже (коротко, наскільки це можливо):
1.Членом ВГО «Всеукраїнська Федерація «Спас» були (і мабуть залишаєтеся) Ви, а Олександр Корнієнко (звичайно, якщо Ви мали на увазі саме мене) був (а може ще й залишається) ЗАСНОВНИКОМ названої організації та її першим віце-президентом.
2. Не думаю, що інформацію про події недалекої минувшини Ви черпаєте виключно з рекламних буклетів, що періодично бачать світ у зв’язку з проведенням чергового спортивно-массового заходу, але ж не можу не звернути Вашу увагу на те, що Ви дещо забули, а може і не знаєте. Розумію, що це питання стосується не тільки Вас і тому хочу якимось чином виправити ситуацію. В травні надіюся щось з того приводу висловити на конференції у Львові. Але до конференції ще треба дожити. Тому:
Ви забули відмітити ту «деталь», що саме тут, у Києві, за ініціативи саме Київської школи традиційного бойового мистецтва «Спас», як тоді називалося Братство, двічі, протягом 2002-го року, проходили установчі з’їзди Федерації. 26 травня 2002-го року, у приміщенні Національного університету «Києво-Могилянська Академія», відбулося перше установче засідання. Було прийнято рішення про заснування ВГО «Всеукраїнська Федерація національних бойових мистецтв», що давало можливість об’єднати зусилля представників Бойового Гопаку та Спасу.
Звичайно, в кожного були різні мотиви до того (а може і не було зовсім), щоб у назві організації не було чіткого зазначення чого там більше: Спасу, Гопаку чи ще чогось.
Для нас тут, у Києві, крім всього іншого, не менш (а може й більш) важливим питанням було те, щоб була врахована й думка старійшин, зокрема Безклубого. Найкраще цю свою думку він, свого часу, висловив таким чином:
«… «Хрест», «Бойовий Гопак», «Собор», і інші, які ще обов’язково будуть – суть реконструкції пошукові, спадщини розкиданої. Явище позитивне. В пошуку святинь люди стверджуються. Все суть додатки до «Спасу» чи сучасні його напрями. Спас правильніше і повніше зветься звичаєвим «Гопки спас»…».
Зверніть на ці слова увагу, в них змісту набагато більше, ніж здається з першого погляду.
Нажаль тоді, від Миколи Величковича, що представляв Бойовий Гопак, ми вчасно не отримали належних документів (а це данні з 5-ти обласних осередків).
3. 13 грудня 2002-го року, знов таки ж у Києві, вдруге було проведено Установче засідання Загальних Зборів. Зрозуміло, що мова йшла вже виключно про Спас: почався процес реєстрації ВГО «Всеукраїнська Федерація спасу». Точніше, Всеукраїнської благодійної організації.
До робочої президії тоді увійшли:
Єрмак Анатолій Васильович
Заболотніков Валерій Федорович
Корнієнко Олександр Володимирович
Бондаренко Анатолій Петрович
Притула Олександр Леонтійович
Поляков Геннадій Михайлович
Розглядали 5-ть питань:
- про заснування Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Федерація спасу»;
- про Статут;
- про вибори керівних органів;
- про Раду Старійшин;
- Різне.
Всі документи та проект Статуту готували представники Київської Школи, сьогоднішні братчики, за що всім їм, хто б вони не були і де б вони зараз не знаходилися, а також за їх найвагоміший внесок в організацію та проведення самих заходів, а отже, і у створення Федерації – велика шана!
В результаті було прийнято декілька, як на мене, важливих рішень, зокрема:
до Статуту було внесено правку, згідно якої Голова Правління обирався Загальними Зборами терміном не більше, як на 4 роки з щорічним підтвердженням та звітуванням.
До складу Правління було обрано 5 осіб:
- Єрмак А.В.;
- Бондаренко А.П.;
- Притула О.Л.;
- Корнієнко О.В.;
- Поляков Г.М.
Притулу Олександра Леонтійовича було обрано Головою Правління, його 1-м заступником було обрано Полякова Геннадія Михайловича. Омельченко Григорій Омелянович набув статусу почесного Голови Правління. На Корнієнка Олександра Володимировича було покладено ще й обов’язки виконавчого директора Федерації.
До Наглядової Ради було обрано 3 особи:
- Грінченка Валентина Михайловича;
- Березюка Олега Валерійовича;
- Павленка Вадима Віталійовича.
До складу Ради Старійшин увійшли:
- Нечепа Василь Григорович;
- Шилов Юрій Олексійович;
- Безклубий Леонід Петрович;
- Литвин Василь Степанович.
На 23 січня 2003 року було призначено перше засідання Правління. На це засідання я, зокрема, готував проект документу, що має назву «План діяльності Всеукраїнської Федерації спасу та питання для розгляду засідання Правління Федерації від 23.01.2003 року». План містить 24 пункти. Більшість з того, в силу різних обставин, досі не реалізовано. Але, враховуючи, що відповідні документи від ВГО «Всеукраїнська Федерація «Спас» вже подані до Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту, бачимо, що справа, все ж таки просувається.
Бондаренко Анатолій Петрович (Бульба) з Леонідом Петровичем Безклубим повинні були надіслати проект Положення про Раду Старійшин. Документ цей починається словами:
«Ця Рада знов само утворюється, по багато тисячолітньою соборностю Земель України, та панування Звичаю Козацької нації Українського народу – а не як останнього разу на Запорожжі та Тавромор’ї. Це прагнення – вінець неухильної боротьби українського народу.
Основна засада – чинник Ради як в сиву давнину, не допустити панування чужого звичаю над нашим національним…»
Чому цей документ не вступив у дію – питання, відповідь на яке Ви маєте, або, хоча б здогадуєтеся. За волею Безклубого, а тепер і Бондаренка він зараз діє на користь Братства.
Перед Загальними Зборами я просто їздив до Безклубого з усіма документами, і те, що називалося План роботи Федерації на 2003-2005 роки на третину писалося ним самим, хоча прямо в роботу він не втручався. Одразу після Зборів я йому ще раз надіслав документи. Через декілька днів прийшов відомий Вам Година Михайло та передав зауваження Безклубого щодо поправок у Статуті, внесених Установчими Зборами. Але то вже інша історія. Головне, що йшла нормальна робота. А про яке таке «особисте спілкування, котре почалося фактично і активно в 2006 році» нам залишається тільки здогадуватися.
Засідання Правління Федерації відбулося як було призначено – 23 січня 2003 року на Артема, 21. Учасниками засідання були Єрмак А.В., Притула О.Л., Корнієнко О.В.
Корнієнко О.В. представив План роботи Федерації. Його було прийнято, але деякі пункти були «заморожені». Ну і все.
11 лютого 2003 року Єрмак Анатолій Васильович загинув.
Це призвело до значних змін як у самій Федерації так і у питанні набуття статусу юридичної особи. Тим не менш, 7 червня 2005 року ВГО «Всеукраїнська Федерація «Спас» було зареєстровано, з чим Вас і вітаю. Обставини цієї події Вам вже, мабуть, відомі, як і дані по регіонах. Як ні, я можу їх Вам надати.
4. У жовтні 2006 року на Запорожжі я, представляючи Київський осередок та Братство заявив про можливість прийняття рішення по виходу з Федерації, що й сталося 1 січня 2007 року. Всі обставини і причини такого рішення Вам відомі.
У зв’язку з вищенаведеним Ваші слова:
-«Тривалий час пан Корнієнко був членом ВГО Всеукраїнська федерація "Спас"-
виглядають сумно і дивно.
Тим більш дивно читати про те, що:
«З того часу як стало існувати братство - його члени намагаються отримати інформацію, знання, техніку від Безклубого. РІзними шляхами. В першу чергу спробами особистого спілкування, котре почалося фактично і активно в 2006 році. У Петровича вони пройшли якщо правильно пам"ятаю два семінари. Крім того, намагались отримувати інформацію у різних його учнів. До них можна віднести і того ж Валентинича».
Хто Вам сказав, що ми, або я «намагались отримувати інформацію від Міскіна (Валентинича)? Він сам? Чи ви самостійно дійшли до такого висновку? Ці Ваші слова є НЕПРАВДА.
Те, що члени Братства отримували «інформацію, знання, техніку від Безклубого» - ПРАВДА, як і те, що це було виключно у межах особистого спілкування. У посередниках ми потреби ніколи не відчували. Ви тільки помилилися у датах і, так би мовити, у загальній картині ситуації.
5. У зв’язку з тим:
З подій останніх років.
ще у 2004 році, у зв’язку з різними обставинами, зокрема висновками щодо подій під час Помаранчевої революції (тоді ми досить добре організувалися, але зробили ряд помилок, як організаційного характеру, так і кадрового), Безклубий наполіг на тому, щоб до Одеси самостійно приїхали молоді, якщо їх так можна назвати, братчики – інструктори. На предмет перевірки – запеклі чи ні, і, саме головне, для уточнення акцентів у подальшій кадровій роботі.
Ви цих хлопців прекрасно знаєте: Бабич Олександр, Васильчук Вадим, Лагутін Андрій.
Якусь роль у тому зіграла й поява на горизонті Міскіна та приїзд до Одеси Щіпанова.
В Одесі все було класично: хоча й про все було домовлено, Леонід Петрович зустрів хлопців по-козацьки, тобто для початку перевірив документи, супроводжуючи це відповідними коментарями. Далі вже традиційно: козацьким маршрутом, трішки пісенна традиція, трішки техніка, а також, як Ви кажете, «хто є хто».
Результатом того всього стало те, що до складу інструкторської (якщо питання розглядати саме з цієї сторони) групи було включено ще й Олешка Олександра, Василя Рогу, Єрмака Віталія (Ви їх також всіх знаєте), хоча і цього замало. А також робота над чотирма навчальними програмами (курсами, якщо Вам так буде зручніше) й внесення змін як в організаційну побудову самого Братства, так і до переліку цілей та завдань.
З 2006-го року ми за різних причин та за спільною згодою були задіяні Безклубим у практичній діяльності, зокрема і в подіях 2007-го року навколо пам’ятника Катерині ІІ в Одесі.
В грудні 2007 року Безклубий дав добро на 4-ту програму (курс), бо він найважчий і вимагав постійних виїздів до Одеси, тому робота затягнулася у часі.
Ви можете це називати «намаганням отримати інформацію, знання, техніку від Безклубого». Ми це називаємо козацькою справою.
6. До того часу.
До Леоніда Петровича ми їздили і до 1996-го року, у якому Ви, «…Пражмовський Віктор (на той час курсант розвідувального факультету Київського інституту Сухопутних Військ) познайомився з Олександром Притулою…».
Але у жовтні 1996 року під Чигирином відбулася доволі масштабна подія під назвою Велика Покровська Рада. Причини тої Ради – це знов таки окрема історія. Важливо те, що до того Безклубий, у якості Гетьмана Всеукраїнського Звичаєвого козацтва та Степового Батька вже звернувся до козаків ВЗК у документі, що зветься «Дванадцять тез виступу Гетьмана на Радах» (1995 рік). В них, зокрема підіймалося питання про кошти «шапкою», про межи відповідальності місцевих осередків, про козацьке господарювання, про порядок висвячення на козака.
Але, як на мене тоді, не менш важливими пунктами та словами було наступне:
- «… Про звичаєвий обов’язок козаччини сприянню самозахисту населення…»;
- «… Про неприпустимість членства козака в інших організаціях, навіть дружніх…»;
