Українське козацтво претендент на Київську міську владу (Сторінка 1 з 2)

Чи потрібно козакам йти у державну владу?

Я гадаю що потрібно . Але на цих виборах Миколі Пантелюку мабуть нічого "не світить". І так вже більше 100 кандидатів . Це космонавтові на руку . Я б , як киянин , голосував би за Анатолія Гриценка , але він нажаль не самовисувається , а для демократів і президента він дуже не зручна , самостійна людина . Як щоб він був кандидатом то "битва за Київ" була б космонавтом програна , незважаючи на понад 100 претендентів .

А хто це і звідки?

То все цікаво, але в нас стільки козацьких організацій і гетьманів...

Пам"ятаєте давній вираз "на одного українця - десять гетьманів", то оце про те, що зараз: висуванці, самовисуванці, заява президента недавня про козацьке військо.
А насправді питання лише про одне: хто має зараз "возглавить" таку потужну силу, яка зараз щойно почала відроджуватись, хто її поведе - влада, князьки чи сам народ? Розумний зрозуміє, чого боїться влада.

Тут ви праві - і соціум саме такий, як ви описали, і верхівка є квінтессенцією збираною саме за цим принципом. Таким чином правдолюби лишаютсья допоки що аутсайдерами.

Ну, тоді наші можновладці не при владі. Ваша правда є історичною бувальщиною, але не сьогоденням.
Наразі наша верхівка вже знайшла свою правду. І просто намагається її узаконити і розповсюдити.

Зайшов за посиланням Упертюха на сайт "козацтва.орг", там є форум, почав читати тему "Понти чи Микола Пантелюк", учасники теми несуть повний флуд, я не дочитав теми та отримав дискомфорт.
ВИСНОВОК: Я НЕ БУДУ ЗРАДЖУВАТИ ФОРУМ ХАРАКТЕРНИКІВ:)

А ви романтик , не думала, ви мабуть в іншому світі живете - ніж всі ми, мрійте надалі!

Востаннє редагувалося Иванна (11 Apr 2008 23:57:31)

Знаєте, це вже навіть не смішно. І що з того? Що зробив ВАШ "Гетьман України"?

...

А Черновецького писарем... (?)

Востаннє редагувалося DneprSerg (13 Apr 2008 14:11:05)

Духовне Запоріжжя, чи козацький гламур. Друга велика Всеукраїнська козацька Рада. Як це було. Коментар п. Юрія Волощака Товариство „Кіш”.

Зібрав нас Президент на Велику козацьку Раду у Києві в Будинку офіцерів. Ющенко ж бо Гетьман. Правда, ні я ні мої побратими голову йому землею і попелом не посипали, й тричі від честі і булави він не відмовлявся.
А все ж Ющенко Гетьман, і владу має, яка ні Петренку, ні Чорноволу, ні Муляві, ні Біласу й не снилися, хіба що Кучмі. Але той, як і Кравчук гетьманом не був. Обрали його на Гетьмана одразу після виборів Президента. А це значить, що Ющенко народний президент.
Саме він зібрав нас на козацьку Раду, і це вже позитивно. Велика була Рада, потужна, так десь людей на 500.
Один з найщиріших виступаючих Вардинець, який на передпопередній козацькій раді в Тернополі щиро і одноголосно пив чарку за Кучму і Біласа, а тепер закликав усіх одноголосно підтримати закон про козацтво, і гукав „Слава Гетьману!”, навіть сказав, що тут за кожним делегатом на з’їзді стоїть по тисячі козаків. Це ж виходить, що у нас в Україні 500 тисяч козацького війська, як скло стоїть за свободу і незалежність. То нащо ж нам дійсно те НАТО, якщо у нас 500 тисяч лише козацького, а значить найпатріотичнішого війська, кожен з яких рівний десятьом, бо ж „характерник”. А якщо зважити усі ордени і медалі козачества, які були на з’їзді на могутніх козацьких грудях, то певно дорівняються вагою і „вагомістю” до всіх нагород діючих кадрових військових. Лише від їх блиску усі воріженьки всохнуть як роса на сонці, а чи від одностайного погляду карих очей такого війська з-під чорних брів. Хай там що на козаків клевещуть злі язики, а Рада була організована на славу. Запрошені і проціджені усі поіменно ще за місяць наперед. Навіть про найдавнішу в Україні козацьку організацію – Товариство „Кіш” не забули, котре організувалося ще 20 літ тому і на чайці „Пресвята Покрова” піднімало Україну і обійшло Європу. Навіть на двох людей запрошення дали. А реєстрове козачество Львівщини, утворене років чотири тому було представлене широким спектром орденів, медалів, погонів і лампасів. Зі Львова ще було представництво від „Українського козацького війська”, „Міжнародної федерації „Гопак”, навіть дівочої школи бойових мистецтв „Асгарда” і від „Прикарпатської січі” по одному від Львова, Золочева і Червонограду. Були й від Донського війська у кашкетах з чекістськими околами, які на Раді пило пиво, часом засинали, а на згадку української мови, Київського Патріархату чи Філарета гули і улюлюкали, правда не одностайно, бо частина призволялася у недорогому буфеті, а частина курила і нарікала на українізацію у безплатному туалеті.
Мені ж це все вдалося спостерегти і почути, як самовидцю, бо разом з отаманом Коша і конструктором чайки Василем Качмарем був запрошеним Управлінням з питань внутрішньої політики львівської обласної Держадміністрації, з обіцянкою повернути видатки.
Тут пригадалося мені з яким ентузіазмом, бажанням і надією на відродження козацького духу України їздили ми за свій рахунок на козацькі ради до Києва, в Капулівку, на Хортицю, на Хотин, Берестечко і Тягиню, по музеях Запоріжжя, Чернігова, Дніпра, Херсона у кінці 80-х. Правда тепер квитки до Києва коштують 75 грн. Це ті, які вдалося дістати за два дні перед від’їздом, за якими прибули ми до столиці о 2.54 год. вночі. А ті, які можна було купити вільно коштували 400 грн. в один бік.
Виявилося, що тільки нас двоє у традиційних козацьких строях, хто є на з’їзді з офіційно запрошених. Інші козаки у жупанах, при шаблях, як от Сабадаш, що прибули своїм коштом на з’їзд з Ясної Поляни, з Запоріжжя чи Києва, до залу з достойниками допущені не були. Майже всі на З’їзді були у мундирах, схожих на міліційні, як і наше львівське реєстрове козацтво – пародію на козацький стрій. Принаймні знайомі львів’яни, яким не байдужа ця тема, були згіршені від цього поліційного видовища по телевізору, а „Експрес” не наважився надрукувати орденоносного фото зі „Зїзду” зі статтею Адріани Гриновець, то чомусь подав знимку Товариства „Кіш” в бойовому козацькому обладунку на марші по просп. Свободи у Львові на Різдво два роки тому.
Тим не менше приймали в Будинку Офіцерів у Києві „по королівськи”, можливо, тому, що був присутній тут давній ентузіаст відродження української символіки і шляхетства Король України-Руси Орест І Карелін. Поважних мужів з мандатами від Обласних адміністрацій через чотири рамки з металодетекторами, обмацуючи по інтимних місцях, пропускала гурма парубків у краватках. Так, що після тої процедури, я й забув зареєструватися і одержати на руки імпозантний комплект документів у товстенькій папці, серед яких були Програма (ВВКР), Звернення, яке починалося словами „Великий Український народе!”, порядок денний, Укази Президента № 504/2005, № 378/2007, № 955/2007, № 78/2008, № 207/2008, Закон України „Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання” (проект), Проект Рішення Другої Великої всеукраїнської козацької ради 17 березня 2008 року м.Київ, гелева авторучка і блокнот з символікою. Правда у поліграфічній символіці З’їзду чомусь відсутнім був такий важливий елемент, як шабля.
Звичайно був там і позитив. Велика підготовча канцелярська робота, яка передувала Раді. Щира самовіддана праця ряду ентузіастів. Досить продумані на майбутнє пропозиції з ряду питань, і, нарешті, сама ідея постановки питання відродження козацького стану на державному рівні. Але, на жаль, поки що увесь той гламур, що ми бачили на з’їзді, нагадував скоріше пародію на козацтво, і виказував бажання „догнати і перегнати” Росію, рівняючись на неї навіть формально. До речі, питання захисту і підтримки України і української мови викликали гудіння з боку ряду російськомовних зібранців у кашкетах з червоною окружкою.
Обід був дійсно смачним. Але на кошти того розкішного обіду для череватих кремезних дядьків, що складався більш ніж з 12 страв, можна би зо два тижні годувати кілька сільських шкіл.
З приватної ініціативи рядових членів чи керівництва і організаторів учасникам роздавалася література про їх діяльність, що сприяє взаємній поінформованості. Мені зі свого боку вдалося поширити серед делегатів і киян, близько 10 кГ. літератури переданої „Побратимами” зі Львова – статті Є.Чикаленка і О.Теліги, Таємний указ Катерини ІІ, „Русь=Україна, не= Росія, два імені однієї країни”, брошурку „Доказ – атєльство”, Про давність Української мови і перелік злочинів комуністичного режиму та наш Тижневик „Mikroskop pana Jurka”.
Сам же я отримав ряд газет, які видає реєстрове козацтво, деякі з яких (по чутках) виходять на гроші олігархів, але були і щирі дарунки – календар, де відбиті і наші товариші і чайка „Пресвята Покрова” від Володимира Воловодюка – отамана Вінницького полку Івана Богуна, книжку „По козацький скарб” Миколи Крижанівського з Могилева Подільського про його славні походи на конях по Великій Україні зі школярами. Щирістю і ясністю вона перевершила все, що я читав з літератури для Юнацтва, а глибиною почуття і майстерністю викладу далеко перевершує багатьох відомих. Дивно, як цього до тепер не зауважили надавачі літературних премій. Ще порадували буклети ВГО „Всеукраїнської федерації „Спас”. Буклетів про нашу чайку і цьогорічний похід „Пресвятої Покрови” ми, на жаль із собою не взяли, лише передали один примірник Президентові через Станіслава Аржавітіна, якщо, звичайно, він передав, як обіцяв.
Заплановані виступаючі ще перед нагородженнями і обідом виклали вже сформовану у верхах влади точку зору на сучасне „відродження” козацтва в Україні. Саме цю частину мені вдалося записати на диктофон. Але на повний текст виступу Президента Віктора Ющенка, на жаль, місця забракло, хоча ця промова була найзмістовнішою, суттєвою і аналітичною. Правда акценти на нашу думку були більш правильно поставлені попереднім Гетьманом Мулявою вже у другій частині Ради. Саме він коротко наголосив на необхідність відродження перш за все козацького духу. І вказав на недоречність високих чинів полковників, генералів і численних нагород, коли насправді за цими полковниками нема насправді і сотні козаків, хіба що формально прийнятих для статистики учнів дитсадків, шкіл чи військових частин, у яких не те що про козацтво, а навіть українською мовою не розмовляють. У цьому відношенні багато краще стоять справи у Львівській школі № 80, де є школа Гопака, а учні виховуються у козацькому дусі. На жаль від неї на Раді ніхто не виступив. Від Товариства „Кіш” кілька слів вдалося сказати отаману Василю Качмару, у яких він згадав про єдину козацьку чайку „Пресвята Покрова”, створену у Львові у 1991 році на основі глибокого вивчення історичного матеріалу, про стрілецьке „Куркове товариство” при Коші і про те, що козакам слід більше довіряти. Якщо вже козак запрошений на раду, то він повинен мати право бути при шаблі, при зброї, яка є невід’ємним елементом і символом козака. За неї він відповідає своєю честю, як і за організвцію, яку представляє. Окрім того, через секретаря С.Аржевітіна він передав Президентові на згадку відлитий бронзовий багор з „Пресвятої Покрови”.
Доводиться визнати, що на жаль у свідомості більшості козацького „генералітету” усталилася думка, що парадний традиційний козацький стрій можуть вбирати лише артисти на сцену, а не козаки. Тому такі товариства, як наше ніколи не погодяться з такою точкою зору. Для бойових навчань з сучасною зброєю у козаків має бути сучасна зручна камуфляжна форма, але для показових виступів, урочистостей і парадів гордістю кожного козака має бути унікальна особиста ясна зброя і його індивідуальний образ у традиційному ще із часів Сагайдачного і Хмельницького жупані, шараварах і папахою зі шликом. Таким наше військо відроджувалося за часів Павла Скоропадського. Таким бачимо ми його і сьогодні, на відміну від імперського однострою російських каральних загонів, які вплинули й на свідомість Донського козацтва і Кубанців. Саме вони, називаючи себе „казаками”, як погромники, найманці і загарбники сформували негативний образ козака в Європі у 19 – 20 століттях, заслонивши ним романтичний і мужній образ українського козака – лицаря, захисника, визволителя з неволі.
Таким є наше бачення формального боку 2-ї великої всеукраїнської козацької Ради. А тепер кілька цитат з першого і останнього виступів офіційної частини ради на розсуд козаків і читачів (зі своїми коментарями у дужках).
Станіслав Аржевітін радник Президента України, Секретар Ради Українського козацтва виступив з темою „Спадковість сучасної України від держави Богдана Хмельницького. Завдання Українського Козацтва щодо реалізації ініціатив Президента...”
Козацька Рада вперше зібрала делегатів від всіх 32 Всеукраїнських козацьких організацій і більше ніж від 200 місцевих організацій, що представляють всі регіони України та об’єднують сотні тисяч козаків. Він зазначив:
– Зібрала нас визначна подія української історії – 360 річниця початку національно-визвольної війни Українського народу, річниця славних перемог Гетьмана України Богдана Хмельницького.
Унікальність України в тому, що вона є державою козацькою. Це єдина держава у світі, яку у 17 ст. створили козаки на чолі з Гетьманом.
Сьогодні Україна має керівника держави, який одночасно є і Гетьманом України. Всі сучасні українці є спадкоємцями гетьманської держави Богдана Хмельницького, і всі ми можемо вважати себе козаками. Рада Українського козацтва при Президентові України була створена відповідно до Указу Президента 4 червня 2005 року на Першій Великій всеукраїнській козацькій Раді, яка відбулася на знаменитому острові Хортиця. (Чому раптом Першій Раді? Чи не тому, що реєстровців тоді ще не було, коли у 1989 році під час походу усіх козаків з цілої України Євген Козак зі Львова запропонував на Хортиці започаткувати Першу Велику козацьку Раду. Саме тоді було вибрано головою ради, верховним отаманом Євгена Петренка. До речі на другу Всеукраїнську раду козаки з’їхалися на запрошення Товариства „Кіш” до Львова, і відбулася вона на вулиці Івана Франка. А куди поділися великі козацькі ради на чолі з Чорноволом, з Мулявою? Чи може це на Хортиці тоді була перша козацька рада дуків і олігархів?)
Головою Ради є Президент України Віктор Ющенко. Членами Ради є керівники всіх тридцяти двох всеукраїнських козацьких організацій. У всіх областях діють аналогічні козацькі ради, що об’єднують місцеві козацькі організації.(Ого-го! Коли ж вони намножилися? Це ж яким далекоглядним кар’єристом треба бути, і як носа за вітром тримати щоби так на галь-паль спекти всеукраїнську організацію. Ми ж бо знаємо, що для такого статусу досить подати по одній адресі з різних областей і спік всеукраїнську. А для міжнародної досить і одненької адреси з-за кордону, ну, хоча б з Росії.)
Головною метою козацьких рад всіх рівнів є забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства. (Без коментарів. Розумному досить), підвищення ролі українських козаків та їх організацій у відновленні традицій українського народу, залучення організацій до охорони громадського порядку, охорони державного кордону, збереження культурної спадщини, військово-патріотичного, спортивного та духовного виховання дітей та молоді.
Так разом з органами внутрішніх справ України вже зараз забезпечують охорону громадського порядку близько 15 тисяч козаків (цікаво де і як? Чи то міліціонери козаками стали, і тому, так званий, козацький однострій так схожий на міліційну форму? Чи може численні патріоти, що сформувалися з власної ініціативи у козацькі підрозділи, на довгій хвилі національного відродження, постригшись під оселедці?). Але головним здобутком на цьому етапі стала реалізація ініціативи Президента України щодо законодавчого забезпечення відродження та розвитку козацтва. Цей закон, у разі прийняття його парламентом забезпечить набуття нового статусу козацтва, а значить умови відповідальності козаків перед суспільством, і фактично стане сучасною козацькою конституцією. За останнє сторіччя вперше козацтво буде визнаватись державою як суспільне явище.
Закон впорядковує внутрішнє життя козацтва відповідно до очікувань громадян. А це стосується в першу чергу об’єднавчих процесів (ось де собака зарита! Треба конче схрестити вужа з кріликом – дончаків з їх царйом і отєчєством і галичан з їх незалежною ініціативністю, але всіх вбрати в однакові кашкети і нехай танцюють гопака у лампасах з регламентованою шириною і їдять польтавські галушки, а вірять і цвенькають нехай у що хочуть і по якому хочуть, аби люди були хороші, богобоязливі, послюшні і до влади лояльні. Чули ми на тернопільському з’їзді, коли підсмішковувалися з того цирку, що там був і славнів Кучмі й Біласу, таке: „Рєбята, ви что? Власть же любіть нада!” Не знаю звідки був той козаченько. Але якщо нас схочуть схрестити з ним, то, звиняйте, не получиться жаби з хоботом.) Це стосується встановлення єдиної козацької символіки, одностроїв, шевронів тощо. Законом забороняється використання козацької символіки іншими громадськими організаціями і окремими громадянами.
Відповідно до указу Президента України про відзначення у 2008 році 360-ї річниці подій пов’язаних з початком Національно-визвольної війни, відзначення розпочинається саме сьогоднішньою Радою. Далі заходи в місцях великих перемог козацького війська під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями, та інших. Апогеєм має стати проведення третьої Всеукраїнської Великої козацької Ради, яка, ми надіємось, відбудеться в місті Києві 14 жовтня 2008 року у день Українського козацтва вже відповідно до вимог прийнятого Верховною Радою нашого козацького закону. Ми зобов’язані домогтися визнання на рівні держави 14 жовтня саме днем Військової слави і звитяг Українського народу.
Звертаюся до делегатів Ради одноголосно схвалити запропонований проект, і просити Президента Гетьмана України Віктора Ющенка подати його до Верховної Ради України, як невідкладний.
На офіційній частині Всеукраїнської Козацької Ради виступили: Петренко Євген Дем’янович, керівник всеукраїнського громадського об’єднання „Звичаєва громада українських козаків”, Смолій Валерій Андрійович, директор Інституту історії України, Голова ради отаманів Республіки Крим, депутат республіки Крим Козаченко Сергій Васильович, Володимир Павлович Матвієнко – голова всеукраїнської організації „Козаченьки”, Шевченко Анатолій Іванович – голова всеукраїнської організації „Українське реєстрове козацтво”, Вовкун Василь Володимирович – міністр культури України, Ігор Вардинець з Тернополя і Президент Гетьман України Віктор Ющенко.
Гетьман України серед іншого сказав:
– Нам на тільки потрібна ілюстрація нашої історії. Для нас сьогодні надзвичайно важливо те, що це усвідомлення тих цінностей, які плекали наші діди, прадіди, які пронесли їх через століття, і сьогодні вони є нашими, і ми від них не відхрещуємся. Вони сьогодні є не лише історично українськими. Визначна частина цих цінностей уже формує європейські цінності.
Друга важлива тема. Зверніть увагу, що серед виступаючих за цією трибуною не було людини, яка б не сказала слів „держава, історія, свобода”. Чого ми зібралися? Яка наша мета? Чому ми сьогодні сидимо у козацьких погонах? Що нас змусило сюди прийти? Яка історія? Які цінності? Чому так для нас важливо те що було 300 років назад, чи п’ятсот років тому, як зароджувалося наше козацтво?
Шановні друзі, історія будь якої нації, це є історія боротьби за її незалежність. Чи це було 300 років назад, чи сьогодення, це та історія, що про неї будуть говорити, на цій історії будуть вчить наших дітей і ті покоління, які прийдуть після нас. Кожна нація хоче знайти той корінь історичний, звідки вона появилася, яка в неї була мова, яка була традиція, яка була віра, яка історія становлення нашої держави? Другими словами ми говоримо про абсолютно святі речі, які якраз зароджувалися, в тому числі і через козацький рух.
Триста років ми мріяли, як зберегти свою мову, історію, культуру, традиції. („Далась ім ета мова. Ну сколька можна акцентіровать!” – це зауваження сусіда по ряду у залі на козацькій раді у столиці України). У нас не було держави. Ми данину платили чужому краю. 360 років тому, можливо вперше в історії була поставлена на кін Українська держава. Після трьохсот років забуття Богдан Хмельницький поставив на порядок денний відновлення української держави.
Голова Громадської організації
Товариство „Кіш” Юрій Волощак.

Апсолюдна істина. Якщо хочете щось звести на нівець - зробіть це держструктурою. І воно саме собою задубіє, закостиніє, стане заполітизованим - але мертвим. Не можна високі національні ідеї, духовні традиції робити політичним фарсом, бо душа помре, а формальність залишиться. Громадські організації повинні контролювати владу і того ж президента, а не навпаки, це ж всюди в світі так, і це правильно! Як приклад - профспілки в США, доречі на громадських засадах, влада їх боїться.