Дотик до душі (Сторінка 3 з 5)

Так тримати!

Песе, якшо цікавитесь Спасом то рекомендую звернутися до Урбехта

Дещо з Омар Хаяма. Головний стан характерника. Як вони казали - не журіться хлопці. не журіться, держіть хвіст пістолетом. Це все лєль, лєль...

ТАКИЕ СЕМЕНА

В келье, в монастыре, в церкви и синагоге --
Одни страшатся Ада, другие грезят Раем.
Но человек, действительно познавший тайны своего Бога,
Никогда не посеет такие семена в своем сердце.

В этом мире неверном не будь дураком:
Полагаться не вздумай на тех, кто кругом,
Трезвым оком взгляни на ближайшего друга
Друг, возможно, окажется злейшим врагом.

Дух рабства кроется в кумире и в Каабе,
Трезвон колоколов - язык смиренья рабий,
И рабства черная печать равно лежит
На четках и кресте, на церкви и михрабе.

О жестокое небо, безжалостный бог!
Ты еще никогда никому не помог.
Если видишь, что сердце обуглено горем,
Ты немедля еще добавляешь ожог.

Каждый молится богу на собственный лад.
Всем нам хочется в рай и не хочется в ад.
Лишь мудрец, постигающий замысел божий,
Адских мук не страшится и раю не рад.

Так как истина вечно уходит из рук -
Не пытайся понять непонятное, друг,
Чашу в руки бери, оставайся невеждой,
Нету смысла, поверь, в изученье наук!

Океан, состоящий из капель, велик.
Из пылинок слагается материк.
Твой приход и уход - не имеют значенья.
Просто муха в окно залетела на миг...

Мы с тобою - добыча, а мир - западня.
Вечный ловчий нас травит, к могиле гоня.
Сам во всем виноват, что случается в мире,
А в грехах обвиняет тебя и меня.

Если б небо вершило лишь праведный суд
И земной был закон справедлив, хоть и крут,
Если б там, нверху, справедливость царила,
Благородные разве бы мучились тут?

Если путы тоски разорвать не сумел,
Если солнце черно от безрадостных дел,
Расспроси о судьбе всех бредущих навстречу,
И утешит тебя с ними общий удел.

В колыбели - младенец, покойник - в гробу:
Вот и все, что известно про нашу судьбу.
Выпей чашу до дна - и не спрашивай много:
Господин не откроет секрета рабу.

Жизнь - пустыня, по ней мы бредем нагишом.
Смертный, полный гордыни, ты просто смешон!
Ты для каждого шага находишь причину -
Между тем он давно в небесах предрешен.

Беспощадна судьба, наши планы круша.
Час настанет - и тело покинет душа.
Не спеши, посиди на траве, под которой
Скоро будешь лежать, никуда не спеша.

Вижу смутную землю - обитель скорбей,
Вижу смертных, спешащих к могиле своей,
Вижу славных царей, луноликих красавиц,
Отблиставших и ставших добычей червей.

Если все государства, вблизи и вдали,
Покоренные, будут валяться в пыли -
Ты не станешь, великий владыка, бессмертным.
Твой удел невелик: три аршина земли.

Тайну вечности смертным постичь не дано.
Что же нам остается? Любовь и вино.
Вечен мир или создан - не все ли равно,
Если нам без возврата уйти суждено?

Я знаю этот вид напыщенных ослов:
Пусты, как барабан, а сколько громких слов!
Они - рабы имен. Составь себе лишь имя,
И ползать пред тобой любой из них готов.

Вокруг героя рой врагов несметен,
Отшельник станет жертвой грязных сплетен.
Пусть ты талантом превосходишь всех,
Но счастлив тот, кто всюду незаметен.

Ни в мечеть я, ни в церковь, друзья, ни ногой!
И надежды на Рай у меня никакой.
Забулдыга, безбожник, такой я сякой,-
Видно, Бог меня сделал из глины плохой!

Смысла жизни открыть не пытайся секрет,
Не постигнешь всю мудрость за тысячу лет,
Лучше рай сотвори на зеленой лужайке -
На небесный надежды особенно нет

Ты коварства бегущих небес опасайся.
Нет друзей у тебя, а с врагами не знайся.
Не надейся на завтра, сегодня живи.
Стать собою самим хоть на миг попытайся.

Вместо злата и жемчуга с янтарем
Мы другое богатство себе изберем:
Сбрось наряды, прикрой свое тело старьем,
Но и в жалких лохмотьях - останься царем!

незнайшов відповідної теми ... кидаю сюди.

ЗАСОБИ МИЛОЗВУЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

“ОПОВІДАННЯ З ЛІТЕРОЮ "П"
історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого кла-су швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був ві-домий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Наре-шті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звіс-но кожен заходився вихваляти рідну.
Почав англієць: – “Англія – це країна великих завойовників і мореплавців, які сла-ву англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”.
“Ніколи! – гордо заявив німець. – Німецька – мова двох великих імперій: Вели-конімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Ґеґеля, Канта, Вагнера, Ґейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”.
Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська – це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною іта-лійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”.
Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто дома-гався цього, потім гірко розчарувався.
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська – мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з поетес світу – Лесі Українки, на-шого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і по-хваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську...
Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” – відповіли англієць, німець й італієць”.
“Вашими мовами це неможливо, а українською - зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” – звернувся Костів до німця.
“Нехай це буде літера “П”, – відповів той.
“Гаразд. Назвемо оповідання “Перший поцілунок”:
“Популярному перемишльському поету Повлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний пра-витель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюйте, пове-селитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони - при-ятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліпи По-лікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пре-чудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелю-дії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попро-сили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, піді-грітого пуншу, пива, принесли печені поросята, пахучі паляниці, печінковий паштет, пу-хкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пре-солодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полу-ниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Полі-на Полікарпівна попросила прогулятися Підгородецьким парком, помилуватися приро-дою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Поросли папороттю прадавній парк подарував приємну прохо-лоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнули-ся. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.
У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. "Ну, а коли б я назвав ін-шу літеру? – заявив він – Скажімо, літеру “С?”. – “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан при-роди, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сипляться сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки -
Спить самотній сад.
“Ґеніально! Незрівнянно!” – вигукнули італієць й англієць.
Усі замовкли. Говорити не було потреби.”.

О.Ільченко, "Козацькому роду нема переводу".  "Було колись на Вкраїні... Було колись? А було таки! Бо ж і наш Бог не вбог. Бо ж і нас не взяв кат! Бо ж і ми Химко люди... Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком. Але почнімо нашу іронічну повість, почнімо здалеку. Ми ж бо не згодні, панове товариство, з тими освіченими хвилозопами, риторами і авдиторами, котрі запевняли колись, буцім природна повага до часів минулих є мовляв зневaга до часів тепешніх,- хоч ясна річ і не все давнє є конче славне! А жеби в тім периконатись, що і в давнину було і слaвне і неславне, не біймось мій чительнику, ні риторів, ні авдиторів, ні запопадливих хвилозопів - і все-таки, перцюючи добрим гуртом, громадою чортів сліпити, приступімo: Господи благослови!

Трохи традиційної лірики, аж сльози навертає такий резонанс: http://www.youtube.com/watch?v=oeY3Pgn1 … onse_watch
http://www.youtube.com/watch?v=TkMS4lEyb5k         http://www.youtube.com/watch?v=aEn61819 … onse_watch

ПАМ'ЯТАЙ
...Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала...
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

В мене кілька цікавих думок і цитат про цю Європу, можна створити окрему тему.

Долг Украине

автор Владимир Владимирович Маяковский 
Дата создания: 1926. Источник: В. В. Маяковский, сочинения в двух томах. Москва, издательство «Правда», 1987/8 г.

Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
  от дыма
   становится черно́,
и герб
звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
удалью
  и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
  на турбины течь.
И Днипро́
по проволокам-усам
электричеством
течёт по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!

--------------------------------------------------------------------------------

Мы знаем,
курит ли,
  пьёт ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Ду́гласа
  галстух краплен…
А что мы знаем
о лице Украины?

Знаний груз
у русского
  тощ —
тем, кто рядом,
почёта мало. 

Знают вот
украинский борщ,
Знают вот
украинское сало.

И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
  прославленных Тарасов —
Бульбы
и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут —
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмёт и расскажет
пару курьёзов —
анекдотов
украинской мовы.

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову

  на знамёнах —
   лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»   

Разве может быть
затрёпанней
  да тише
слова
поистасканного
  «Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
  моих
   стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».

--------------------------------------------------------------------------------

    Трудно
людей
  в одно истолочь,
собой
кичись не очень.

Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи

Востаннє редагувалося AngelSka (10 May 2010 18:52:25)

"..не шукати іншої науки.ю ніж тіяї,  яук я міг знайти або в собі самому або у великій книзі всесвіту; отже, я затратив решту своєї молодості на подорожі, вивчаючи людей при дворах і арміях, спілкуючись з людьми з різних суспільних станів  і характерів, збираючи різноманітний досвід, випробовуючи себе в різноманітних положеннях, в які ставила мене доля, і все що мені зустрічалося, я розглядав так, щоб мати з цього яку-небудь користь. Після кількох років такого вивчення книги світу та прагнень набути деякого досвіду я наважився, наркшті, вивчити самого себе і спрямувати всі сили свого духу, щоб вибрати шлях, по якому я мушу йти.  Я вважаю, це вдалося мені значно краще, ніж коли б ніколи не розлучався з своєю вітчизною і моїми книгами"
                                                                                                                                                       Р. Декарт

КОЗАЦЬКА МОЛИТВА

До церкви причвалав старий козак.
В поклоні ледь не до землі зігнувся:
- Зроби, о Боже милосердний, так,
Щоб я сьогодні ж в турка обернувся!
Почув слова ці випадково піп,
Що і походи знав в житті, і битви:
- Ти, батьку, збожеволів?
Чи осліп?
Що за безглузді просьби і молитви?
Хіба не турок напада на Січ?
Хіба не він чига на нас край шляху?
Козак зітхнув:
- Не в тому, отче, річ!
Я зроду не молився ще аллаху.
Конини навіть в рот я не беру,
А навпаки - люблю вминати сало.
Я просто хочу, щоб, коли помру,
Хоч на одного турка менше стало!

Петро Ребро

Магдалена Мандри

Біліша за зиму
І глибша січневої ночі
Як казка чарівна
І вільна як птах
У золото й срібло
Одягнена небом і сонцем
Із сумом і дивом
В безмежних зелених очах

Приспів:
У-у-у, Магдалєна
У-у-у, Магдалєна

У плавні і луки
Тікала від чорного сонця
Від шкла і каміння
До тихого плесу води
Ясніша за зорі
Що світять у чорному небі
Тендітна як вітка
Дитина сумної Землі

Приспів

Заплутані стежки
Прозора межа
Вогненна криниця
То твоя душа
Глибокі провалля
Терпкі бур’яни
І в небо до Бога
Твої молитви

Матінко Земле, батько Небо,
Напоїть спраглих діток росою,
Най потомлені, зморені, часом незкорені,
Встануть раненько з тобою,
З зорею ясною, сонечком красним,
До Бога молитися, Бога славити,
Своє життя до Прави правдою правити,
До праці справними, до ворогів славними,
Нарід великий краєм-раєм ставити
І з богами у Сварзі воєдино правити,
У полі родючім зерно сіяти,
У сім"ї надхненній те зерно віяти,
Від полови, від куколю, від всього лихого,
Рід великий захищати від ворога злого,
На щастя, на славу, на добрую долю,
Благослови Боже омріяну волю..