Дотик до душі (Сторінка 2 з 5)

Пан мчав крізь небосхил,
Через темряву марінь
Долинув до світу козаків.
Зробивши неймовірний вій   
Потрапив до України невгамовний всесвітній звір
Йди звідси в світ забуття
Проклята доларова душа

Вірш зі збірки тої самої особи. В інших джерелах - такий же варіант.
А який Ви шукаєте - не зрозумів. Зкиньте в приватному повідомленні свій е-маіІ - я відправлю пару збірок де він може бути. Хоча може цей:

Все спостережено,
І в спостереженнях враховано повтори
Заздалегідь обрізано стволи,
Картечем напхано патрони
Розбити лампочку і довгих сім хвилин
В під'їзді дочекатися потвори.
Нарешті шурхіт шин і від машини кроки
Його просили він не відповів,
Так бий в живіт з обох стволів,
Дасть Бог, втечеш
Перейдуть дні, перейдуть роки,
Десь накопичиться вага,
В лице подивиться стара
І скаже хтось: "Облиш",
І якось ввечері машиною новою
Ти до свого під'їзду підрулиш..

Зашуміли трави сонно,
Ліс далеко зарипів,
А на полі край дороги,
Склавши ноги Хтось сидів…

Не бринів він на бандурі,
Не курив у люльці збір,
Він наливки та дівулі
Вусом й чубом одхрестив.

Все земське було принадне,
Солодкаве і чудне,
Та Стодушний Вітрознавець
Знав, що те усе чуже.

Погляд Хтось ковзнув внікуди,
Звідки Батько-Дідуган,
Настанови молодому
У цей світ крізь час жбурляв.

Цілий міх порад Чубатий
З потойсвіта наловив
Та на чорний вус пухнатий
Міцно-міцно накрутив.

Щохвилини у Нікого
Десь потилиця свербить
Виліта то думка мудра,
Щоб свій корінь посадить.

Захурделило надворі
Засвистіло під вікном
Все шукає гадка руку,
Де б скрутитись кулаком.

Он де він, Ніхтось маленький,
Шо Ніхтося сина син,
Між землею й синім небом
Люлю, люлю колихин.

Час лелечий підбігає,
Ту колиску відчіпляє
Та під стріхою Орисі
Живий гостинець кихі-кихі.

Ніхтось у Хтосі вироста,
Ніхтося старшого проха,
Навчити мудрості дідів
Та й пустити до світів.

Осінь-зима, 2008

"Текли ті сльози і в мене, а козача сльоза важка: як викотитеться, то неначе могилою тебе придавить; а глянеш на неї, то ні одна мова того тобі так не розкаже, як у неї побачиш…
Молять Бога, щоб він оборонив люд од огня, меча, потопу, голоду, трусу і хвороби: зложи докупи усе те лихо, і вийде з нього одна тільки козача сльоза. Глибоко вона криється в серці, важка вона, не латво її зворушить; а як же видавлюють її з ока, то горе і людові, і краю, і годині!... Викочувалася вона не раз на Україні за Наливайка, Остряниці, Полуруса, Богдана і за моєї пам»яті при Залізняку. Може чув, синку, що вона діяла!... Після уманської тризни, хто б упізнав наше горе, глянувши, як ми бенкетували не день, не тиждень. То гуляла скажена наша недоля: то вихопиться вона полумям і спалить кілька городів, сіл і містечок; то хлине кривавою і затопить тисячі людей; то розстелитсья по краю пекельним чадом, і на десятки літ не опамятається народ од того диявольського курива… Відкіль же береться те полумя, то кров, той пекельний чад?... Із козачої сльози!
Прийде час і вона знов наробить великого лиха, коли розворушать її необачно: задасть вона знов такий бенкет, що аж небу буде душно, аж пекло засміється і гайвороння злякається того трупу, що йому на долю достанеться. Да буде же той проклят од Бога і людей, хто розворушить ту сльозу і видавить її з ока!…"
Олекса Стороженко

З книги Т. Каляндрука «Загадки козацьких характерників»

Іздив сьогодні до Дніпропетровська в музей Яворницького - подивитись нову експозицію старовинної зброї та музей загалом. І розглядаючі кремнієві рушниці, механізми замка раптом згадав:

Зима. Місцями сніг. Трамвай.
Всередині напружені потилиці і пальці. Зупинка. Цвинтар.
Я виходжу сам з вузьких дверей.
Потилиці і пальці від'їжджають,
А я іду на цвинтар, до людей.
До свідків вчинків,
До сучасників вождів,
Учасників боїв,
Завершених сюжетів, жертв
Жахливих, захоплюючих війн,
Великих перемог,
Неперевершених поразок,
Шляхетних катастроф
Під плитами.
На плитах числа -
Ареал смертей від вибуху життя.
На стежках ген іще такі, як я
Читають числа чи шукають імена.
На плитах віднайдуть сенсовість мрій Обгрунтування для майбутніх війн.
Ми звідси встанем рано вранці.
Могили будуть наші шанці,
Тут відкопаємо зітлілі прапори.
І будемо побиті батальйони
Будити звуками іржавої сурми.
Ми звідси почнемо атаку навмання.
Колись нас повернуть
На цвинтар жертв життя.

Старовиння зброя - інструмент яким творили історію. Нема вже тих творців - лише іх інструмент. Як пам*ятник без дат і імен...

Сьогодні ніхто не згадав про наших жінок.
Ангелка, Яна, Іванна, Катрулиска...
Знайшов такі слова, вони мені сподобалися.

А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки –но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І ти щаслива в серці в тебе рай
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов ?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !

гарний вірш

Дуже дякую, дорогі наші козаки-характерники!

Вас також вітаю з нашим жіночим святом! - Гармонійний  Світ - дуальний, то ж це свято - для всіх! І вам бажаю  всього-всього найкращого!

І хай там що кажуть про це свято, а воно таки  залишиться,  бо душа хоче весни, піднесення, радості, ...  а за ту жидівку, і з чого воно почалося вже (майже) всі забули...  А у нас вчора у Львові був такий ажіотаж за квітами, - мов у голодні роки за хлібом!

Як хто?  - Козак  

Дякую, справді гарний вірш!   (...Пішла варити борщ )

Востаннє редагувалося Яна (09 Mar 2009 15:22:48)

Я не знаю автора вірша але це вічне.

МАЗЕПА   / ПОЕМА /        [1818] Лорд Байрон (Переклав Д. Загул)
http://pravyteli.us.org.ua/lib/bayron.html

http://slavs.org.ua/forum/post/6476/#p6476
"Солнцеворот. Родовой трактат. Владимир Юрьевич Голяков.
Обряд Смысл Сполоха.

Сполох - Тризны мощный вихрь,
порождение Ярг Яви.
Сполохом зажглась жизнь,
Сполох люди потеряли.
Утратили с Богами связь,
глаз третий зарастал пороком.
И Лес Людской, плененный Чернобогом,
отныне пьет с водою Чернобога грязь.
Но кто сказал, что ночь идет за ночью?
Солнцеворот повернут на восток.
И Тризны слабый средь людей росток прорвется
и Волчье древо чистой мощью нальётся.
Природа - высший в Мире суд,
воздаст всем должное по Делу,
И Чернобог и Тризны Круг
идут бок о бок высший цели.
Так значит, Сполох - равновесье в Мире,
Смерть, уважая, порождает жизнь.
А значит битва Тризны с Чернобогом
Есть вечный спор, где смерть рождает жизнь.
Круг Белый порождает Черный,
иль Черный порождает Белый Круг.
Никто не знает, знает лишь Природа,
хоть ты мудрец, твой ум закован в узкий круг.
Так значит Сполох, дан Волкам для Дела,
Но Смысл Природы Сполох не явит.
И сколь не бейся, и не скаль ты зубы,
Везде Природы создан твердый щит.
Отец хороший и учитель мудрый
По капле свои знанье отдает.
Волк, потерпи серед Солнцеворота,
К исходу жизни щит Природа уберет.
Познаешь ты тогда, к чему всю жизнь стремился,
Ярг Сполох, словно Небо на Земле,
Уйдешь туда, где обитают Предки,
Природы смысл не спит в твоем челе. "

http://slavs.org.ua/bogumil-rani-run

(http://old-church.ru/forum/index.php?showtopic=929)

Востаннє редагувалося Упертюх (22 Jun 2009 17:25:10)