26

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Питання не в прокляттях чи ще в чомусь. А в ситуаціях, які ми самі ж собі створюємо.
Накосячив - відробляй.
Писали запорожці листа кров'ю чи не писали - немає особливого значення.
Зрадник сам закладає ситуацію аби йому аговкнулось. Такого зручно клясти, бо він сам встановлює паразитні зв'язки, по котрих його можна "дістати". А як його дістане, і за якого посередництва - деталі.

Питання в тому, аби усвідомлювати й чинити по Правді. З ситуації що склалася, кожен має винести власний урок.

Востаннє редагувалося Arias (24 Nov 2009 16:37:43)

27

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

А ось тут, погоджусь повністю. Додам лише, що "нахабству нашому немає меж" - (умовно) дивіз характерників. І вони, знаючи трошки більше, ніж звичайні люди, просто скористалися тим, що подія відбудеться і без їхньої участі. Але результати були всеодно приписані їм... З іншого боку згадайте історію проклятих французьких королів...

28

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

монах написав:

А ось тут, погоджусь повністю. Додам лише, що "нахабству нашому немає меж" - (умовно) дивіз характерників. І вони, знаючи трошки більше, ніж звичайні люди, просто скористалися тим, що подія відбудеться і без їхньої участі. Але результати були всеодно приписані їм... З іншого боку згадайте історію проклятих французьких королів...

Не знаю, чи скористався хтось з того, чи ні.  Доля так і повернула, що його мали проклясти,.. можливо, там месники ретельно всі коліна вирізали, можливо - воно й само якось би викрутило, щоб усі повиздихували.

А французький король.. він просто мав "нахабство" прижати хвоста тамплієрам та іншим сіомудам. Мова йшла про шалені гроші, а, отже й владу. Таке не прощається. От вони його і вконтропупили. А заразом - вконтропуплювали його нащадків, розповідаючи байки про "прокляття". Мафія.

От и разбери, що тут первинне, що втринне і як воно було насправді.
Хіба що, знаючи, як зазвичай перекручують історію, можна робити якісь висновки. Приміром,  королів/князів/імператорів, які найбільше не догодили сіомудській мафії, ізТорики, зазвичай називають кривавими тиранами, збоченцями та закомплексованими психопатами. smile

29

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Щодо останнього абзацу - Іван прозваний Грозним з твоєї точки зору також не догодив ізТорикам? wink Оскільки питання не зовсім по темі, можеш дати відповідь у приват.
Щодо месників, ретельно вирізавших нащадків - а чому б і ні? Адже є гіпотеза про те, що тіло Хмельницького пластуни, рятуючи від поругання, вивезли і перепоховали в... Криму. Разом з (можливо) архівами та деякими цінностями. А для охорони всього цього створили в тому ж Криму секту суфіїв. Прошу врахувати те, що січові пластуни були дуже потужною структурою. Пам"ятаєте: французький король казав "апчхи", а Хмельницький писав йому "будьте здорові"? Зрештою, потужність пластунської структури підтверджує і той факт, що про них дізналися лише у другій половині 19 століття. Зрештою, смерть Павла Галагана сталася 1869 року. Так що ще питання чи це було прокляття, чи робота пластунів. Зрештою, ми це навряд чи дізнаємося.

30

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

монах написав:

Щодо останнього абзацу - Іван прозваний Грозним з твоєї точки зору також не догодив ізТорикам? wink Оскільки питання не зовсім по темі, можеш дати відповідь у приват.
Щодо месників, ретельно вирізавших нащадків - а чому б і ні? Адже є гіпотеза про те, що тіло Хмельницького пластуни, рятуючи від поругання, вивезли і перепоховали в... Криму. Разом з (можливо) архівами та деякими цінностями. А для охорони всього цього створили в тому ж Криму секту суфіїв. Прошу врахувати те, що січові пластуни були дуже потужною структурою. Пам"ятаєте: французький король казав "апчхи", а Хмельницький писав йому "будьте здорові"? Зрештою, потужність пластунської структури підтверджує і той факт, що про них дізналися лише у другій половині 19 століття. Зрештою, смерть Павла Галагана сталася 1869 року. Так що ще питання чи це було прокляття, чи робота пластунів. Зрештою, ми це навряд чи дізнаємося.

Цілком можливо, що не догодив.
Як раз, не так давно читав за нього дещо. Треба знайти.

31

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Вибач, не зрозумів, що означає "Цілком можливо, що не догодив"?

32

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

ще зверніть увагу на потяг до меценатства. Один  знайомий чоловік який любить займатися пожертвуваннями,  говорив що в нього в роду в часи громадянської щось там таке було і тому каже я свідомо відробляю. Негативна сторона старих знатних родів, там багато всякого на роду висить. Люди таки відчувають що щось таки висить у них над головою тягнуться робити якісь добрі діла. Поки не відробляють, це ж підстьогує їх і до особистого розвитку. Шкода що справжня жива історія доль для нас малодоступна, а прямо війнуло звідси пилом забутого і з того що дізналися, багато що зрозуміло стало. Це ніби дивишся з середини й все саме на місця стає.   А скільми всього не знаєм.

Востаннє редагувалося Дід Артім (25 Nov 2009 12:40:09)

А хай би їх усіх громи побили

33

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Xvojda написав:

http://www.gorod.cn.ua/print/news_9606.html Думаю вже досить. Як каже шлоссер не треба робить висновки, треба наблюдать.

Окруженные со всех сторон запорожцы решили не проливать христианской крови и сложили оружие.

Знов московські штучки...

"І бачив козак Мамай, що Чумацький шлях був лише смужкою на Його долоні… " (В. Довгочуб)

34

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

ВЕЛИКИЙ ГРІШНИК
Був собі розбійник — розбивав все людей. Бив-бив вже, може, годів дванадцять. Ото іде раз полем, дивиться — блищить огонь. "Мабуть, чумаки,—дума,— піду, повбиваю їх, заберу рибу, сіль". Приходить, аж дивиться,— мала дитина скака через огонь і говоре:
— Це тобі, боже, а це мені, боже; це тобі, боже, а це мені, боже. Він і пита:
— Хто ти такий? Мовчить.
— Отзивайся,— каже,— бо вб'ю. Воно за третім разом і каже:
— Не бий мене, я великий грішник.
— Що ж ти тут робиш?
— Богу молюсь.
— Який же ти великий грішник?
— Я звечера уродився, опівночі хрестився, до світа вмер і поховали.
— Чим же ти грішний, як ти звечера уродився, опівночі хрестився, а до світу вмер і поховали? — пита розбійник. А воно йому каже:
— Мати,— каже,— родила і кров проливала, через то я великий грішник.
— Ну, як же ти такий великий грішник, то, значить, я тисячу на тисяч раз грішніший от тебе. Скачи ж ти тут і молись собі богу, а я піду до батюшки, нехай покуту накине, щоб я спокутував гріхи.
Прийшов до батюшки, поздрастувався.
— Хочу,— говорить,— открить вам, батюшко, гріхи; так і так — я дванадцять годів убивав людей, розбивав, а тепер прийшов, щоб ви спасли мою душу от гріхів.
От батюшка взяв і поначеплював йому дванадцять камнів.
— Носи ж,— каже,— ці камні, поки не отпадуть, а як отпадуть, то тоді і гріхи твої отпадуть.
Носе та й носе, носе та й носе він ті камні — годів вже, може, з п'ять. Вже ото мотузки поврізувались в тіло, бо скрізь поначепляв: впоперек і скрізь. Вже не здужає розбійник ходить.
— Мабуть,— каже,— умру з цими каміннями. Ходе він день і ніч, все ходе, каже:
— Або вмру, або спокутую гріхи; піду вночі, куди очі, може, ще ноччю отпадуть.
Іде, аж чує, десь гам і крик: "Піду туди,— дума,— подивлюсь, все одно вмирать, раз мати народила, раз і вмирать". Приходить на кладовище, аж там сіпака п'яний: напився, ганяв-ганяв людей на селі на панщину, прийшов ще і мертвих калашматить.
— А вставайте,— кричить,— такі-сякі душі, доки лежать будете, ідіть на роботу!
Та палицею стук, стук.
— А ти чого? Заганяв живих та ще й мертвих прийшов! Та давай биться; завелись — той того б'є, той того; той того, а той того. Цей того як жарне камінням та й убив, а каміння й поотпадало.
— Що мені тепер робить? — дума собі розбійник. Чіпляє камні — отпадають.
— Що його робить? Піду,— дума,— до батюшки, він мені скаже, що робить.
Приходе. Так і так каже:
— Що мені робить?
— Ну, отож,— каже батюшка,— отпали от тебе твої гріхи та перейшли на нього; він ще грішнійший от тебе.

А хай би їх усіх громи побили

35

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Xvojda написав:

...От кажуть там от ми володіли такою силою, такою силою. А потім хоп і хрестили Русь, а потім козаки були такою силою, такою силою. А потім хоп і пропало. Коли питаєш як так. Відповідають щось на зразок космічних циклів і здвигають плечима. Я вже скільки з цим маю справу, помітив, що все значно простіше. Дійсно силою володіли. Але зрада йде завжди зверху, зраджує завжди той в кого є можливість зрдити. І зрада - це завжди більше ніж можна видержать. Бо віддається на відкуп шлях до найвразливішого місця. Зрадники - це завжди люди, які займають керівну якусь роль адже зрада внизу нічого не дає. Чого хрестили Русь? Володимир христив. Брехня. Він тільки оформив те, що давно треба було зробить. Але не міг один князь в той час коли волхви вирішували величезну роль в суспільстві отак взять і христить, а вони такі нещасні згоріли у вогні. Брєд сивої кобили. Колись людина знала і вміла, бо працювала і треба було працювати задля життя. На цьому шляху людина вмикала в собі якісь таланти, бо виділена в монохроматичному виді якась настройка на світ через деякий час відкривала якийсь талант як аспект діалогу людини з світом. Чого й в Укрїні завжди панував культ праці, бо праця - це запорука щасливої долі людини. Після того як прийшли якісь знання, виділились люди які вирізнялися в суспільстві від інших своїми більшими знаннями й вміннями. Це нормально - це основа сучасної психології. Але всі люди якоюсь мірою володіли Знанням, бо ві чловіки повинні бути воїнами, мисливцями. Також треба було знати як лікувати рани й хвороби. В когось получалось краще в когось гірше. Але володіли всі. І цей період, це теж Трипілля, позначається як золотий період людства. Протокомуністий перод тощо.  Тобто помірі розвитку суспільства йшов якийсь процес первинного розподілу праці. Зачатки виробництва, але ще люидина стояла на першому місці, бо старі люди ще памятали - головне щоб молоді воїни живими повернулися з лісу. А от далі починаються цікаві речі. В мене тільки ще залишаються питання, чи це було так запрограмовано в людському суспільстві чи це результат зовнішньої диверсії. Тим не менш, тут на сцену починають виходити хозари. З хозарів почались біди. Тобто в деяких родах, найбільш талановиті люди додумались до первинного класового розподілу в суспільстві - такіто таланти сюди, такіто туди. Ці займаються цим, ті - тим (але це вже були команди-вказівки!). Коли прийшли хозари. Хтось питає якої вони національності, де вони взалися? На мою думку не зовсім коректні питання. Треба шукати те, на якій основі постали хозари. Хозари появилися там, де появилося якесь богатство, вироблене кимось, і яке, як здогадались найбільшталановиті вже жерці-старійшини цих родів, можна оружно просто захватить. Хозари - це просто самі звичайнісінькі розбійники, вони зникали тут, зявляються там на битих шляхах, де можна чим поживитися. Їм вже була байдужа якась внутрішня сторона речей, яка народжувалася в праці, якою людина надилала сам процес свого життя. Ці процеси в часі згорнули перед хозарами знання сущого, і воно (Знання сущого) делегувалося в них окремим людям, які цим опікуваоись. Тобто там де цим володів весь народ, перейшло до відома окремих людей. Так зявився культ праміди, в тому числі й в суспільстві. До того панувало Орове знання, яке символізувало собою коло...
... Жерці в хозарському суспілстві, відділені від землі і від праці (варновий принцип), почали самі вироджуватися. Почався реверзний режим. Без праці людина гніє й вироджується. Спочатку в собі. Погорда. А потім страх, що треба постійно тримати в якомусь режимі людей, щоб ті забезпечували безперебійно достаток жерців, які самі по собі самостійно жити були нездатні. Покора. Потім знання сущого згорнулося і в волхів, які вже самі забули як спілкуватися з богами. І просто ставили похмурих богів, як і чомусь мовчали. Люди почали щось запідозрювати й прагнули пояснень. І волхви чи всі чи частина з них, певно окрім древлянських, які жили в лісах і тримали ще Звичай, прийшли до князя (княгині Ольги) й запропонували домовленість з Візантією, так і так Ісусове вчення набирає обертів, втримувати владу вже не так просто. Послали її на розвідку. Заклали підгрунття для рокіровки. Але забули одного простого правила, - зрадники не потрібні нікому. Й стался те що мало статися, розраховуючи на милість і представицтво в духовний сфері, їх просто потім по ненадобності знищили й оформили статус кво. Святослав зробив спробу повернути назад - розбив Хазарів, звоював Візантію, але повернути назад маховик було пізно.
  1708 рік, зруйнувння Чортомлицької Січі. Те саме. Зраджує завжди той хто має можливість вибору і потім гине й сам. А люди? Люди залишились... Шкода тільки, що та міфічна сила, про яку згадують, чомусь використовується не проти дійсного ворога, а проти власного народу.

Цікаво про (хозарські , спрямовані на власну вигоду)механізми зрадництва -  Дилемма заключённого


Що до "прокляття" (там в кінці) - "даосская пословица":
"Отвечать добром на добро — даёт добро
Отвечать злом на зло — даёт добро
Отвечать злом на добро — даёт зло
Отвечать добром на зло — даёт зло
...Есть усиленный вариант этой пословицы, где в двух последних строках получается «двойное зло»."

Востаннє редагувалося Упертюх (08 Dec 2009 12:51:51)

36

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

Mamay написав:
Xvojda написав:

http://www.gorod.cn.ua/print/news_9606.html Думаю вже досить. Як каже шлоссер не треба робить висновки, треба наблюдать.

Окруженные со всех сторон запорожцы решили не проливать христианской крови и сложили оружие.

Знов московські штучки...

Ні , це 14 травня(за с.с.) 1709 року , а "знову" було потім - 5 червня 1775 року(знищення Нової Січі).
А перед цим(1775р.) був 1768-й ( http://kharakternyk.in.ua/forum/viewtop … 7971#p7971 ).
Цитую -
"...Підтримка Сокальським кошового керівництва не обмежувалася лише формальнимвиконанням обов’язків, які за посадою покладалися на начальника січових церков. Яскравимсвідченням цього можуть служити події 1768 р., які інтерпретовані Андріаном Кащенко так:"Захоплення гайдамаків російським військом та видача їх полякам на нелюдську розправустрашенно розгнівила запорожців на поляків і на російський уряд, і коли 26 грудня 1768 рокукошовий Петро Калнишевський став перед радою і прочитав указ цариці про війну з Туреччиною,запорожці почали його взивати зрадником за те, що лишив Україну під час повстання без помочі...Переляканий тим погромом Калнишевський, переодягнений у ченця, втік із деякою старшиноюбайдаком у Кодак, і тільки січовий пан-отець вгамував розпалених запорожців і умовив їх зновуприйняти Калнишевського на уряд” [5, с.288].З огляду на заслуги отця Володимира, 12 березня 1774 р. від імені Петра Калнишевського,військової старшини, курінних отаманів і всього Війська йому була дана така характеристика, вякій, між іншим, містились і деякі біографічні відомості: “...На себе іночеський образ ще в доситьмолодих,холостий,прийнявуКиєво-МежигірськомуставропігійномуСвятішогоправительствуючого всеросійського вашої імператорської величності Синоду монастирідобровільно. Над всією його братією він перший майже тепер постриженець, добрих справ,корисної науки, смиренної вдачі, скромного життя, запопадливої працьовитості, гарної постійності ічесного поводження – непорочний є образ тепер і в минулому, да і завжди був так монастирю івсьому вірнопідданому вашої імператорської величності Війську Запорозькому Низовомупотрібним. І у використаннях швидкий і благослухняний, що кожний і окремий того випадок, хочате вже для нього і тяжко було, охоче проходив. І за всім же тим і вольностей Запорозького Військав Пустинно-Миколаївському Самарському монастирі начальником, а потім і в самому томуставропігійному Святішого правительствуючого Синоду Києво-Межигірському монастирінамісником протягом чималого часу був. Як же цього, щоб йому вже і в Коші над всіма, що в межахйого знаходяться, церквами начальником бути досяг, то той монастир і Військо Запорозьке малиласку вибрати цього ієромонаха, отця Володимира Сокальського. Коли ж був обраний іпризначений,... звання те з крайнім... старанням і чесністю під присутністю вже і самих нас ВійськаЗапорозького Низового знанням продовжує...” [6, с.155].Ця характеристика містилась у проханні до Катерини ІІ про висвячення отця Володимира в сан архімандрита. Цим, між іншим, віддячували Сокальському за ті послуги, що він зробив дляКоша. Прохання було задоволене, і 26 червня 1774 р. вийшов указ Синоду київськомумитрополитові Гавриїлу про висвячення...

..У цьому контексті великий інтерес викликає виявлений нами в Інституті рукопису НБУім. В.І. Вернадського датований у опису 80-ми роками XVIII століття “Уривок зі щоденника отцяВолодимира...” наступного змісту: “И когда мы к нему з Кальнышем , з Глобою и з прочими старшинами від Коша в шатерпришлы, то Потемка был ще у почивалне, и ждали мы немало голочис. А када вышел, звычайноздоровлючись прохав сидаты и зачал глаголити тако: “З Ея Царской Пресвятой Милости усех явас з прочем кошовым товариством завсегда в награждениях памятувал, мавше усяку заботу дебула потреба, а тепер слушу, панове прохати вчепыты вельму службу. Загадав я соизволения ЕяЦарской Пресвятой Милости уже ваши краи оселити, городов настроити и в прекрас произвестидо расейских мист подобу маючих, а усе низове козачество в ретарски и драгунски полкипревзвысты задля ослону від Крыма и Турка, я маю вас прохаты прыхылыти до сеи волизапорозке товариство, инше низове козачество, безо всякаго дебоширства и смуты щоб царскый указ зполняем бысть, а своевольничия щоб за крипкой караул брати и указани [...]∗ превоздати”.Потим стал // личити хто яке награждение мае получити и мне казал: “Ты, отче, на глави будешьматы з крыстом мытру”. Уси мы як каменом были, молчали. Потом Петро Калныш каже: “А з якимаж вілностями вит сеи мылости вискове товарыство буде козакуваты?” А Потемка відказуе: “Усеистепы идут пид оселы, а яки инши волности будуть не у потреби, як козачество у царскевеликоросийске вийско піде”. Тоди Калныш стал відказувати тако: “Се діло, пресвитий княже,кошовои рады, я ж атамануючи маю шукаты казачих вольностей и з их хлопит чиныты, я сылы немаю на прыпон якон”. О сых слов Потемка вельмы росердылся и вызырючи (Х) мертве око зсерцем закрычал: “Се ваше діло: не хочите добром – буде и скрыблом, а все ж запорозькомувійську не бувати, бо така царыцина воля”. Мы уж у великои скорби зараз отъехали у Сечь нараду... (Х) Должно быть намек на вставной глаз князя Потемкина” [13, арк.1-1зв.]. ..."

Про 1768-й ще цікаво почитати це - http://exlibris.org.ua/hajdamaky/r08.html
(в кінці сторінки - 9. Архимандрит Мелхиседек Значко-Яворський )

P.S. Про Межигірський монастир і його бібпіотеку - тема окрема..

Востаннє редагувалося Упертюх (23 Dec 2009 16:33:33)

37

Re: Прокляття заложної душі в історичній ретроспективі

smile дивіться як почесно бути українцями http://gazeta.ua/index.php?id=159722&eid=356

А хай би їх усіх громи побили