Ой дуб на березу гіллям похилився ,
А син своїй неньці низенько вклонився:
"Нене ж моя, нене, чом не жениш мене?"
"Нащо ж тебе, синку, молодим женити:
Хіба тобі, синку, ні з ким говорити?
Хіба тобі, синку, ні з ким говорити:
Куплю тобі, синку, коня вороного...
Куплю тобі, синку, коня вороного,
Прийде темна нічка,- говори до його...
Прийде темна нічка,- говори до його,
По стані води ти та з їм говори ти".
"Ой коню мій, коню, коню вороненький,
Ой чого ти стоїш на стані смутненький?
Чи тяжка, чи важка козацькая зброя,
Чи тяжкий, чи важкий та козацький звичай?"
"Не тяжка й не важка козацькая зброя,
Та тяжкий, та важкий та козацький звичай:
Що-ти куди їдеш,- мене поганяєш;
Куди від'їжджаєш,- шинка не минаєш;
Що ти у шиночку чарочками бряжчиш,
Мене ж, вороного, до стовпа прив'яжеш;
Та я сиру землю у коліна виб'ю,
Поки тебе, пане, та й із корчми визву...
Насип коню вівса по самії перса,
Та налий водиці по карі очиці,
Та поклади сіна по самі коліна,
Та й кінь конем буде - не стидно й між люде!..
То й сідай на мене, та й поганяй мене;
То я як ісхочу - море перескочу!..
То я як ісхочу - море перескочу
Та своїх копитець і в воду не вмочу!..
Ой пане ж мій, пане, не продавай мене,
Як стане пригода, то згадаєш мене.
Ой ізгадай, пане, прежнюю пригоду:
Як ми утікали,- турків доганяли,-
Та все чистим полем, понад синім морем,
Та все облогами понад берегами!"
?
