Ласкаво просимо!

Іще одне. Чи не могли відьми перейняти здобутки характерників? Або, що вірогідніше, чи не є традиція спільною, притаманною усім українським "знаючим людям"? Порівняємо, наприклад, суперечливий уривок з книги В. Чумаченка:
"Третя техніка пов’язувалась з охороною табору. Довколишній простір обмежувався і згортався, стягуючись на кордонах, що порушувало течію енергії у ньому. Такий викривлений простір ввижався супротивнику як непорушно стояча водяна стіна. Це жахало ворогів уночі та відбирало у них волю. Коли хтось і переходив межу дозволеного, то опинявся у такому зміненому просторі. Для непідготовленої людини це означало миттєве божевілля". Такого я не зустрічав у фольклорі, однак воно нагадує сюжет перевтілення людини на певну стихію...
Наприклад, візьмемо уривок із етнографiчних записок М. Маркевича: "Я помню, какъ въ дЂтст†моемъ разсказывалъ мнЂ дядька мой о своей встрЂчЂ съ вЂдьмою. Онъ взялъ съ барской конюшни лошадь тайкомъ съ тЂмъ, чтобы за ночь съЂздить изъ села Туровки въ село Рудовку въ нашъ тамошній господскій дворъ, и обратно. По какимъ дЂламъ Ђхалъ онъ туда, это дЂло постороннее. Онъ отъЂхалъ версту, другую, вдругъ видитъ море передъ собою; море тамъ гдЂ даже и лужи не бывало; испуганный, онъ понялъ тотчасъ, что вЂдьма разлилась водою; онъ назадъ, море за нимъ, лошадь въ свою очередь, испуганная, скачетъ какъ не тронется грудью къ землЂ, и только у села море оставило его, чуть не нагнало. Бываютъ такіе же случаи.
(Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. Сост. М. А. Маркевич. – К. : Час, 1991. – 192 с. – С. 83).