Тема: Наука та МІФ і Віра.
Тема дуже болюча, але ...
http://www.trypillia.com/index.php?opti … ;Itemid=65
Михайло ВІДЕЙКО "Тема Трипільської культури у сучасному "праісторичному" міфотворенні"
(стосується не тільки Трипілля, я вже цього трошки торкався тут - http://kharakternyk.in.ua/forum/post/13794/#p13794 (в смітнику))
"Тисячоліттями міфи творилися у народній свідомості. Нині ми спостерігаємо, як до цього, раніше таємничого процесу міфотворчості, долучилися цілком конкретні люди, імена яких стають відомими, а їх творчість знаходить багатьох прихильників. Міфи завжди залишаються яскравою поетичною конструкцією, яка твориться та функціонує за власними
правилами. Історія, в тому числі археологія, як наукова дисципліна із властивими їй методами і засобами пізнання, постачає людству факти про його минуле. Одне доповнює інше. Але вибір між міфом та історією може і має бути. Як і розуміння можливих наслідків та власної відповідальності за зроблений вибір.
На ранніх ступенях розвитку людського суспільства наука, магія,релігія, суспільно-економічна сфера ще не були розділені. Тому в часи існування трипільської культури правитель, жрець, маг і вчений поєднувалися в дній особі. В сучасному світі, принаймні у світі науки, жерці, шамани, пророки втратили своє первісне значення, а їх проповіді, якими б вражаючими вони не виглядали, у сучасному храмі Науки є недоречними. У науковців вони викликають, в кращому випадку, лише здивування. Тим більше здивування викликають заклики новітніх пророків, які люблять згадувати про свої наукові ступені, повернутися до
"нерозділеного знання" і міфу, якими пропонують замінити науку.
Яскраві матеріали трипільської археологічної культури вже наприкінці ХІХ ст. викликали цілком природне бажання віднайти їм відповідне місце в давній історії Європи і Світу. За минуле століття створено чимало концепцій давньої історії, праісторії, яку реконструювали з використанням не лише археологічних джерел – старожитностей, розкопаних поселень та могильників, але і даних історичного мовознавства.
З поглядами сучасних фахівців Національної Академії наук України та інших наукових установ і організацій на трипільську культуру можна досить детально ознайомитися у відповідній літературі (ДІУ,1997, т1; ЕІУ,2000, с.16-26 та ін.)[1].
Запропоновані історичні реконструкції є достатньо обгрунтованими, в цілому відповідають сучасному стану джерелознавчої бази і базуються насамперед на результатах археологічних досліджень.
Паралельно існує досить широке коло праць, автори яких мають відмінні погляди на місце і роль Трипілля в Україні і світі та презентують свої ідеї як "альтернативні" по відношенню до "офіційних" наукових історичних концепцій. Подібні альтернативні твори та вчення у останні 15 років набули особливого поширення. Їх автори, посилаючись останнім часом переважно один на одного, пропонують власну, міфологізовану праісторію України або і всього людства. Вони використовують наукові видання, як матеріал, тло для власних
коментарів. Однак основним джерелом цих творів є жвава, необтяжена фаховими знаннями уява і фантазія. Подібні твори поступово проникли в Україні до державної системи освіти різного рівня, а за кількістю назв та обсягом тиражів в останнє десятиріччя переважають праці науковців. Ю.О. Шилов викладає свою версію давньої історії України тепер не лише на зібраннях своїх шанувальників, але і в Міжрегіонгальній академії управління персоналом в Києві. Ці лекції видано і з ними можуть ознайомитися не лише студенти МАУП. Знімаються фільми, почато створення музею, який має втілити інтелектуальні надбання професора.
Зрозуміло, що пошук, інвентаризація та укладання бібліографії, а також наукова критика вітчизняної друкованої неоміфології у галузі праісторії є надто значними за обсягом. Тому у цій статті ми розглянемо праці, що в цілому досить яскраво презентують цей напрямок, були видані у останні два–три роки, а отже, доступні масовому читачеві.
Це одна з останніх праць Ю.О. Шилова (Шилов, 2003, 93 с.), книга П.Л. Паламарчука та І.А.Андрієвського (Паламарчук, Андрієвський, 2002, 136 с.), навчальний посібник О.А.Білоусько (Білоусько, 2002, 272 с.) . Розглянуто також місця, які стосуються трипільської культури, із книги О.І.Асова та М.Ю.Коновалова та П.В. Ільїна (Асов, Коновалов, Ильин 2002, с.12-17), як приклад підходу російських авторів до пошуків місця трипільської культури у відтвореній ними версії праісторії.
Археологи час від часу пишуть критичні статті, друкуючи їх переважно у фахових виданнях (Залізняк, 2002, с.88-98; Відейко, 1995, с.104-118; Відейко, 2001, с.118-123; Відейко, 2003, с. 147-150 та ін.), ні поширення, ні резонанс яких неможливо співставити з виходом у світ чергової яскраво ілюстрованої чарівної казки новоявленого міфотворця. Ситуація, коли белетристика маскується під наукове видання, здається нам не зовсім нормальною, тому що популяризується, як правило, неправдива чи спотворена інформація. Необхідно також розмежувати різні галузі творчості у трипіллязнавстві – науку і міф.
Вітчизняні філософи давно вважають, що міфологія у суспільній свідомості посткомуністичної України вже набула небезпечного поширення. Під поняттям "міф" М. Попович пропонує розуміти розповідь про історичні події, яка виконує наступні три функції:
1)розповідає про історичне походження данного встановленого порядку;
2)допомагає створювати взірець або норму суспільної поведінки та обгрунтовує право і етику;
3) реалізує себе у ритуалах і служить безпосередньому психологічному єднанню людей у колективних діях.
В сучасному суспільстві ( в тому числі - в Україні) такі функції свого часу вже було розподілено між різними сферами культури. Роль науки – пізнання історії й пояснення природних процесів. Право і мораль формують норми суспільної поведінки. Мистецтво духовно об'єднує людей. Синтез трьох відзначених функцій у одну-єдину можливий тоді, коли їм надається сакральний характер, тобто утворюється міф, релігійне вчення. Міф та віра не можуть ( і не повинні) підлягати сумніву, науковій перевірці, адже „має бути щось святе". А "святе" розглядається як джерело і основа пояснень сущого (Попович, 1998, с.57-68).
Функція подібного міфу – вивести сучасність з історичних джерел, прийняти ці джерела[2], як "священні", виявити там норми поведінки, щоб потім через ритуали–свята поєднати минуле із сучасним, відтворюючи минуле через мистецтво та ритуал (Попович, 1998, с.57). Наука розглядається при цьому, як постачальник "сировини" – фактів, які, однак, є лише тлом, яке може бути довільно змінено відповідно до глобального замислу - коли щось не вдасться виявити, то його просто вигадають, маскуючи новоділ, в міру власного знання, фантазії, часом - нахабства та спритності, під автентичні факти.
Україна не є унікальною щодо міфотворчості на історичному та доісторичному підгрунті, а тема трипільської культури є однією із багатьох, які включено до цього творчого процесу (не менш популярними є скіфська епоха, проблеми аріїв, походження словян, питання хрещення, походження писемності тощо). Слід зауважити, що література, подібна за жанром до тієї, що стала предметом нашого огляду, пишеться та видається у всьому світі і користується величезною популярністю і попитом. Працями Фон Денікена, академіка Фоменко і їм подібних завалено вітчизняний книжковий ринок. К.В. Керам у своїй книзі цитує цілу низку праць, у яких розглядається походження індіанців Північної Америки. Автори цих творів виводять останніх то з Атлантиди, то з "країни-матері" Му. Їх книжки
витримують десятки видань і мають тисячі (іноді сотні тисяч) адептів (Керам, 1979,
с.217-224). Огляду подібних творів присвячено спеціальні наукові дослідження
(Wauchope, 1962).
Книги авторів міфо–історичного напрямку у всьому світі об’єднує низка спільних рис, що обумовлені законами жанру. Вони застосовують методичні прийоми, що мають таке саме відношення до науки, як магія. Так само як у магії та міфології важливу роль відіграє тут емоційність читачів та харизма автора.
Актуальність таких праць визначається насамперед пошуками коріння певної нації. У основі більшості етногенетичних розвідок лежить уявлення про існування "видатних" націй, що стали колискою земної цивілізації. Представникам міфо–історичного напрямку не до вподоби цивілізаційний підхід до історичного процесу, який визнає унікальність і важливість для всесвітньо–історичного процесу кожної цивілізації.
Як правило, пафос цих видань спрямований на доведення унікальності культури певного народу, який має най-най-найдовший та найславетніший родовід від легендарних предків. Як не дивно, закони які обумовлюють націоналістичні за змістом ідеї, інтернаціональні. Вірогідно це пояснюється визначеною вище метою міфотворення, та правилами, які є спільними для всіх міфів (та їх творців) незалежно від того, де і в які часи вони живуть - у ХХХ столітті до нашої ери у Месопотамії чи на початку ХХІ століття по Різдву Христову в Україні. Було виділено наступні характерні особливості сучасних праць міфо–історичного напрямку:
1. Автор претендує на створення абсолютно оригінальної концепції історичного процесу у світовому масштабі або у окремо визначеному регіоні, яка визначається, як альтернативна по відношенню до поглядів "офіційних" науковців.
2. Автор, як правило, не є фахівцем у тій галузі, до якої відносяться його розвідки.
3. Йому невідомо багато фактів, матеріалів, даних, різноманітних джерел, які являються основою для створення наукових концепцій, до того ж він не володіє методикою наукового дослідження.
4. Автор керується заздалегідь заданою ідеєю. Йому не потрібно проводити тривалі пошуки фактів, аналіз джерел, систематизацію даних та їх перевірку.
5. Для створення міфу має значення не факт сам по собі, а його символічне значення у міфічній картині. Коли бракує символів, їх вигадують або матеріалізують у вигляді загадкових написів, зображень, тощо. Звісно, оригінали їх зазвичай втрачені (знищені ворогами), а публіці дістаються тільки копії.
6. Авторам міфологізованої історії не потрібно доводити свої гіпотези, їх проповідують.
7. Створені за такими правилами оригінальні концепції ніколи не витримують наукової апробації фахівців, натомість їх автори збирають прихильників свого вчення відповідно власної харизми. Вони сумісні із наукою настільки, як з нею сумісні міфи – наука їх вивчає.
Всі перелічені вище спостереження виявилися цілком придатними для характеристики українського та російського сектору сучасної міфоісторичної творчості... "
Востаннє редагувалося Упертюх (05 Dec 2011 19:40:57)
Отакої )
Тоді і потреба читати відпаде! 
