Символ-образ, образ - симмвол та інше...

Лінгвокультуроголія – одна з нових галузей знань, що посідає проміжне місце в системі таких наук, як мовознавство, культурологія, фольклористика, психологія, етнологія, міфологія. У центрі уваги лінгвокультурологічних студій – вивчення взаємозв’язків мови й культури, з’ясування ролі мови у створенні і розвитку культурних надбань.

Кононенко В.І. Українська лінгвокультурологія:. – К.: Вища школа., 2008. – 327 с.

Формування й розвиток власне національної словесної символіки йде різними, часом досить складними шляхами. Погоджуючись з тим, що поява символу, котрий здебільшого має трансцендентний характер, рідко коли визначається безпосередньо умоглядно. Діяльністю людини, не можна не бачити глибинних семантичних зв’язків між творенням образу і його перевтіленням у символ. Поширеним є, зокрема, виникнення образу-символу через усвідомлення співвідношення між первісним предметом, якому в народній уяві, зокрема міфологізованої, надається та чи та символічна функція, і словом – символом, що сприймається як мовне втілення певних узагальнених ознак. Досвід, фонові знання, зумовлені реаліями навколишньої дійсності (непсихічними умовами, особливостями побуту, історико – культурними чинниками), підтримують символічне значення, а постійні асоціації, що супроводжують символ, створюють підґрунтя для його вживання у складі фіксованих контекстів, різних словесних формул, визначають його здатність передавати глибинний зміст, ставати носієм тієї чи тієї ідеї.
…
Український філософ Г. Сковорода в праці «Кільце» спиняється на особливостях символічного способу мислення, що висвітлює природу, походження і значення символів. Стародавні філософи, за його твердженням, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Назви небесних тіл виражали абстрактні поняття. Сонце означало істину, кільце – вічність, якір – утвердження, лелека – богошанування, зерно і насіння – помисел і думку. Символом вважався образ, що складався з кількох фігур. Вічність, наприклад, зображалася трьома з’єднаними між собою кільцями (їх супроводжував напис «Ці три вище всяких стихій»). Саме такою мовою передано біблійні оповіді, в них «останній голосок або слівце дихає символом або залежиться від нього». Якщо в кожній із цих фігур розкрити таємний, прихований зміст, тоді відкривається вічність, начало.
Оригінальну теорію поетичного символу на українському матеріалі розробив М. Костомаров. Учений розглядав символ у системі понять художнього мислення як уявлення, що викликає певне коло асоціацій, пов’язаних із процесом поетичного освоєння світу; в цьому розумінні символ – образ і раптом із тим не образ, оскільки містить у собі додатковий смисл, органічно пов'язаний з образом, але не тотожний йому; поняття символу стає в результаті дещо розпливчастим, занадто широким. Головне в концепції Костомарова – розуміння національних, культурних і релігійних чинників, що визначають символіку того чи того народу. Походження і розвиток символіки можуть бути з’ясовані лише через образне відображення народного духу, народного мислення.
Звідси випливає висновок, що символіка кожного народу – явище глибоко національне, зрозуміле лише і межах певного середовища і не може бути до кінця пізнане іншим народом, етносом, спільністю.

…
За О. Лосєвим, «символ речі є її відображенням, однак не пасивне, не мертве, а таке, котре має в собі силу і міць самої дійсності, оскільки одного разу одержане відображення перероблюється у свідомості, аналізується в думці, очищується від усього випадкового й несуттєвого й доходить до відображення не просто чуттєвої поверхні речей, а їхньої внутрішньої закономірності». Тобто символ не є власне знак речі, це виразник її суті, він має додаток, який робить його внутрішньо вмотивованим, глибинним.
У символі, на думку О. Лосева, досягається повна рівновага між «внутрішнім» і «зовнішнім», ідеєю і образом, «ідеальним» і «реальним». «В образі» немає зовсім нічого такого, чого не було б в «ідеї». Загальне й конкретне в ідеї й образі повністю співвідносні між собою, в символі немає ні ідеї без образу, ні образу без ідеї. Звідси закономірним є сучасне вживання поняття образ-ідея на позначення символу. Раптом з тим у символі образ та ідея можуть різнитися між собою: символ – це вираження того, що має власне ідея. О. Лосєв визначив можливості втілення символічного значення в слові, імені; виділив різні символічні значення, зокрема предметно-наочний ейдос та абстрактно-узагальнений символ; символічне значення підніс до рівня явища стилістичного у разі його внесення в конкретику художнього тексту.
…
В українському метальному просторі типові такі позитивні реакції: на слово мати – рідна, земля – світа, пісня – народна, мова – солов’їна, Дніпро – широкий, Карпати – зелені. Реакції на слова – стимули можуть бути типово негативні: хата – бідна, свекруха – лиха, їжа – несмачна, преса – продажна, ціни – високі.

Калина, верба, тополя – дівчина, жіноче,
дуб, явір – козак, чоловіче,
вогонь – непереборна сила,
вода – творець усього сущого,
кров – гаряча, життєдайна,
коло – вічність.

Калина – символ буття, краю, України, смуток, туга за Батьківщиною, коханням,
А в тієї калиноньки
Аж до землі віти гнуться;
А в тієї дівчиноньки
Аж до землі сльози ллються.

Верба – символ журби, краса, врода, дівоцтво,
А три верби схилилися,
Мов журяться вони.

Тополя – образ-тотем, краса, цнотливість, жіноцтво,
Вишня – краса, розквіт, здоровя,
Ой у полі дуб зелений,
Під тим дубом вишня,
Аж там козак конем грає,
Щоб дівчина вийшла.

Дуб – дерево-тотем – міць, твердість, непохитність,
Зелений дубочок,
Чого похилився?
Молодий козаче,
Чого зажурився?

Явір – нещастя у коханні, символ журби, молодість, юнак,
Осика – символ зради, і покарання, дерево-тотем,
Терен – страждання,
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

Соняшник – символ краси, добра, спокою, затишку,
Квітка – краса, квітучість,
Барвінок – молодість, кохання, шлюб,
Васильки – чистота, святість, приязнь, любов,
Мак – краса, молодість,
Гарна дівка, як маківка.
Волошки – ніжність, тепло душу,
Любисток – символ кохання,
Трава – страждання смерть
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє. (Т, Шевченко)

М’ята, рута, ружа, бур’ян, реп’ях, лобода, зів’яле листя, билина, пшениця, жито, овес, гречка, просо, льон.

Крила, мрії, птиця, зозуля, ворон, ворона, соловейко, голуб, голубка, лебідь, лебідка, сокіл, орел, сова, лелека, чорногуз, чайка, півень.

Вовк, лисиця, кінь, віл, теля, корова, заєць, ведмідь, собака, пес, свиня, вівця, баран, коза, гадюка, бджола, оса.

Золото, срібло, намисто, вінок, коса, шабля, люлька, тютюн, борщ, вареники, галушки, мед, часник, цибуля.

Сонце – місяць, вогонь – вода, світло – темрява, життя – смерть, зима – літо, день –ніч, явір – калина, доля – недоля, душа – тіло, правда – кривда, любов – ненависть.

Добро, зло, віра, правда, гріх, зрада.

Чорний, червоний, синій, білий, жовтий, зелений…

О мово українська! Ти – вода
З кринички, над якою гнуться верби,
Холодна , і прозора, і проста,
А без води я вже давно помер би.
Ю. Бедрик