<![CDATA[Характерник - форум про козацькі таємниці — Історія, легенди, згадки про характерників]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/ Wed, 08 Feb 2012 17:29:10 +0000 PunBB <![CDATA[Варто розібратися у своїй історії!]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/747/new/posts/ ПОЧАТОК РУСІ – ПЕРШІ ПИСЬМОВІ СВІДЧЕННЯ.
1.    Давнішні історичні згадки про русів (ругів).
   У творі «Житіє Оттона Бамберського», христителя поморських слов’ян, говориться,
що плем’я ругів носило також назву «русинів» і країна їхня мала назву «Русинія» чи «Русь». 
      Перша історична згадка про ругів належить Тациту, котрий згадував це плем’я у своїй роботі «Германія» у 98 р. н.л. і помістив їх саме туди, де й інші письменники древності, саме у західному куті південного побережжя Прибалтики.
      Таким чином, початок племені ругів відходить до глибини віків до нашої ери. Крім того, німецькі хроніки постійно називають княгиню Ольгу «реґіна ригорум», а не «регина русорум», показуючи цим, що ототожнення ругів та русів існувало ще у Х столітті.
    2. Перша згадка про вождя Руса у історії (282 рік).
      Перша згадка про вождя Руса ми знаходимо у книзі Прокопа Слободи: Sloboda Prokop, franceskan. Preporodjeni ceh, aliti svetosti svetost sv. Prokopa vu domovini Ceha, Krapine … V Zagrebu pri Fr. X. Zeran. … Seku 1767:
      «Добре знаю, що відомо багатьом, але не всім, як колись у цій карпинській місцевості, за вирахуванням Петра Кадицилюса та багатьох інших, у 278 році пішов дуже знатний вельможа Чех з братами своїми Лехом та Русом, а рівно з усіма своїми приятелями та родом через те, що вони вже не могли переносити ті великі нападки та гноблення, котрі творили їм римляни, а особливо керівник римського війська Аврелій, котрий охороняв Іллірію озброєною рукою і настільки гнобив його рід, що Чех зі своїми підняв проти нього повстання та вивів його з числа живих, і через це, боячись потужної руки римлян, покинув Крапину, свою батьківщину.
      Цілих 14 років служив він із Салманаром, сином Цирципана, на той час керівника та майбутнього вождя богемського народу… І тільки по смерті Салманарового сина, що звався Турко, котрий по смерті батька свого став правителем народу і загинув у бою проти імп. Костянтина, Чех прийняв на себе царювання».
      Так починалася легенда про початок чеського народу та держави.  Відповідно до легенди, брати Чеха також очолили дві держави: Лєхію, тобто Польщу, та Русію, надавши їм свої імена. До цієї інформації не варто ставитися скептично, адже розуміти треба зовсім не те, що розуміють сьогодні під назвами Польща та (Київська) Русь. Йдеться про невеличкі території на стику Чехії, Польщі та Закарпатської Русі, де спочатку осіли згадувані брати. Натомість легенда зовсім не вбачає у Чехові, Лєхові та Русові родоначальників племен, це вже вимисли прискіпливих критиків. Ці особи тільки очолили племена, котрі до них вже багато віків існували. Як до Олега була «доолегівська» Русь, так і до Чеха вже існувала Чехія.
      Отже, ми можемо відмітити, що наприкінці ІІІ ст.. у Придунав’ї серед слов’янського племені вже занотовано ім’я Рус щодо якогось вождя безсумнівно руського племені. Надалі ми побачимо, що це побічно підтверджується й іншими документами. 
2.    Руський князь стольник при дворі Костянтина Великого (306 – 337 р.р.).
      Карамзін (вид. 1892 р. С.45, прим.112) пише: «Никифор Григора, списатель XIV века, уверяет, что еще при дворе Константина Великого один Русский князь был стольником».
      Сам Карамзін цій інформації не довіряє, але додає: «Другой город во Фракии называется Руссион», а це означає, що корінь «рус» вже існував у Фракії. Додамо, що серед багатьох географічних назв на північному березі Дунаю у перші століття нового літочислення, котрі мали закінчення на «дава» (поселення), існувало поселення Русидава.
      У примітці 113 Карамзін пише: «…некоторые византийские писатели также призводили Россов от Росса, какого-то знаменитого мужа, будто бы избавившего сограждан от ига тиранов (см. Штриттер. Memoriae populorum, 2, стр. 939)».
      Ця примітка показує, що візантійські письменники знали легенду про трьох братів, що пішли зі своїм народом від іга тиранів, натомість один з цих братів звався Русом.
      Сумніви російського татарина Карамзіна про те, «что никто из древних византийских летописцев не говорит до ІХ века о Россах» не мають під собою ґрунту, адже, як ми побачимо нижче, інформація про росів є, але вона для Карамзіна залишилася невідомою, а та, котра була в його руках, не впевнила його у достовірності.
3.    Перші непрямі вказівки про народ «Рос».   
      Патріарх Прокл (434 -447 р.р.) у своїй доповіді з приводу нашестя так званих гунів пригадав біблійний народ «Рош» (Ієзекеїл, 38,2), і він не помилився, адже так звані гуни та руси – це один і той же народ, котрий мав самоназву русини, русичі.
      Дехто може спитати, чому Прокл напряму не назвав народ «рос»? Відповідь є дуже простою – у ті часи було загальновідомим, що гуни та руси – це різні назви одного народу.     
      Ми й сьогодні народ, котрий має самоназву «дойче», називаємо німцями, французи – алєман, англійці – джерман…
4.    Вождь русинів Одоакр захоплює м. Юваву та убиває св. Максима з учнями (477 р.).
      В Австрії, у м. Зальцбурзі (у давнину Ювава), в катакомбах, що при церкві Св. Петра, знаходяться мощі св. Максима та його учнів, котрі були убиті вождем русинів Одоакром у 477 році. Це засвідчується плитою, на якій написано латиною: «Літа Господня 477. Одоакр вождь русинів, гепідів, готів, унгарів та герулів, лютуючи проти Церкви Божої, блаженного Максима з його 50 товаришами, що рятувалися у цій печері через сповідання віри, скинули зі скелі, а провінцію Нориків спустошили вогнем та мечем». 
      Ця плита є пізнього походження (перша чверть XVI ст.), але автентичність тексту не підлягає сумніву. Кістки так званих мучеників неодноразово переносилися з нижніх печер до верхніх. Натомість можна сказати, що важка кам’яна плита не переносилася, логічніше було зробити нову, переписавши текст зі старої.
      За це, перш за все, говорить сам текст, що перераховує племена, котрі існували більше 1000 років тому і вже давно канули у літу, і, врешті-решт, котрий точно і діловито викладає безсумнівні факти. Про будь-яку підробку не йдеться, адже плита є релігійним предметом, а головне – це свідоцтвом про русинів (праукраїнців) на німецькій землі.
      Напад Одоакра на Юваву був одним із серії походів на чолі цілої коаліції народів, коли могутність Риму було розхитано і коли, врешті решт, він упав під ударами «варварів».
      Цікаво відмітити той факт, що у 1648 році гетьман України Богдан Хмельницький з приводу війни з поляками та жидами-орендарями звертався з відозвою до козаків, у якій він закликав їх слідувати прикладу своїх славних та войовничих пращурів, котрі під керівництвом Одоацера (Одоакра) 14 років володіли Римом. Таким чином ще у XVII ст.. українські козаки вважали Одоакра та його русинів своїми прямими пращурами. 
      І це, зрозуміло, їм стало відомим не завдяки кам’яній плиті у Зальцбурзі.
      Ця традиція була настільки сильною, що, коли Богдан Хмельницький помер у 1657 році, Самійло Зорка, генеральний писар Запорізького війська, говорив біля труни покійного: «Милий вождю! Древній руський Одоацере!» Інакше кажучи, він порівнював значення діянь Хмельницького з діяннями Одоакра  у древності.
      З часом ця традиція, що пов’язувала українських козаків з русинами Одоакра, втратилася через втрату ними державності, а московити того часу її зовсім не мали, але документи того часу уціліли й історичний зв'язок відновлюється знову.
      На жаль, українська офіційна історія в глибину віків далі Рюрика та Олега не заглядає, натомість, як ми бачимо, Олегові «русини» мали набагато древнішу історію. Отже, вже у другій половині V століття плем’я русинів-українців грало у середній Європі таку величезну роль, що очолило союз племен, котрий повалив Рим та володів ним 14 років. Здавалося б, що така значуща подія мала звернути на себе увагу спочатку радянських, а надалі українських істориків, а між тим нам невідомі не тільки статті з цього приводу, але навіть якісь згадки про неї, натомість українська наука зберігає гробове мовчання про зальцбурзьку плиту. Дивно, але українські, з дозволу сказати, науковці можуть детально описувати якесь селянське повстання V столітя у Візантії, а що робили у цей час наші пращури в центрі Європи, вони не знають та й не цікавляться.
      Між тим, варто терміново надіслати до Зальцбургу кваліфікованого українського історика для зібрання матеріалів щодо цієї плити. У катакомбах проводилися цікаві розкопки, про плиту та інше опубліковано багато матеріалів, про це писала і місцева преса. Крім того, вже давно варто перекласти українською твір Евгіпіуса «Житіє святого Северина», в котрому є дуже багато інформації щодо подій того часу. Врешті-решт плита є справжнісіньким історичним документом, що стосується русинів-українців, але чомусь вона випала з уваги українських істориків.
    6. Сирійська хроніка про народ «хрос» (555 р.).
      Інформація про народ «хрос» міститься у продовженні історії Захарія Милетського, написаному у 555 році невідомим сирійським автором (Псевдо Захарій). Вона займає декілька рядків після опису амазонок (саможонок), котрі вміщуються біля Азовського моря, а саме: «Сусідній з ними народ хрос, чоловіки з величезними кінцівками, і котрих не можуть носити коні через їхні кінцівки».
      З цієї, досить фантастичної інформації можна зробити логічний висновок, що у 555 році у Сирії знали про існування на півночі від Азовського моря народу, котрий був великий на зріст і називався «рос», чи рус». Напис «хрос» показує, що вимова пройшла через вірменську традицію, адже у чисто сирійській було б «рхос», або «рхус». Ці фонетичні особливості пояснюються способом придихання за деяких звуків. 
      Отже, як би там не було, а в середині VI ст.. у далекій Сирії вже знали про існування на півночі від Чорного моря якогось народу «рос» чи «рус», котрий був великим на зріст.
5.    Руси беруть у полон 12000 візантійських солдатів і вимагають по драхмі
викупу за людину (часи імператора Маврикія, 582 – 602 р.р.).
      У 1901 році в газеті «Кавказ» було опубліковано статтю про надходження до церковного музею грузинського екзархату 16 манускриптів з Тифліського  Сіонського собору. Ця стаття була передрукована у «Віснику Всесвітньої Історії», №1, 1901 р., стор. 230 – 233, а потому у «Візантійському часописі», №8, 1901 р., стор. 348 – 351.
      Серед вищезгаданих 16 рукописів був «грузинський пергаментний манускрипт 1042 року про облогу Цареграду русами у 626 р.». Цей манускрипт був досить великою збіркою з 322 листів (початок та закінчення були втрачені). В останній частині цієї збірки (стор. 284 – 322) була описана «Облога і штурм великого та святого граду Костянтинополя скіфами, котрі суть русичі».
      У викладенні історії цієї облоги говориться, що у боротьбі імператора Іраклія з перським царем Хосроєм останній був розбитий (625 р.), але не занепав духом, а став збирати нове величезне військо.
      «Головнокомандуючий війська Сарварон схилив «руського Хагана» до спільного нападу на Костянтинопіль. Останній прийняв цю пропозицію. Як відомо, цей Хаган ще за Маврикія нападав на імперію, взяв уполон 12000 греків і потому вимагав по 1 драхмі викупу за людину».
      Таким чином, діяння руського Хагана мало місце за імператора Маврикія (582 – 602 р.р.)
      З часу знаходження того манускрипту минуло вже понад 100 років, але наша «офіційна наука» так і не змогла перекласти грузинський оригінал і зробити зміст рукопису надбанням всесвітньої історії. Адже у рукописі зрозуміло говориться про русів, русичів та руського Хагана.
    8. Імператор Іраклій відкуповується від русів (622 р.).
      У тому тифліському рукописові можна також віднайти наступне: «У 622 році Іраклій за велику суму грошей умовив скіфів, котрі суть русичі, не турбувати імперію і згодом відправився помститися Хосроєві».
      Але за чотири роки русичі у союзі з персами напали на Цареград. З цих коротеньких рядків можна зробити висновок, що у першій чверті VII століття саме русичі грали провідну роль у політиці Візантії.
      Варто акцентуати увагу на тому, що тифліський рукопис написаний у 1042 році, тобто на 70 років старіший за нашу «Повість врем’яних літ», а тому його інформація є особливо цінною, адже вона ближча до першоджерел і над нею не поглумилися російсько-німецькі гореісторики Міллер, Байєр та Шльотцер.
    9. Русичі нападають на Цареград (626 р.).
      У тифліському рукописі можна віднайти також наступне: «Хаган (зрозуміло руський) посадив своїх воїнів на човни, котрі були видовбаними з цільних дерев і котрі їхньою «варварською» мовою називалися мон оксидами (з грецької – однодеревки). Хаган причалив до Цареграду і обложив його з суші та моря. Його воїни були досить потужними та вправними. Їх була так багато, що на одного цареградця приходилося по 10 русичів.
      Запрацювали тарани та стінобитні машини. Хаган вимагав здатися та відмовитися від «брехливої» віри у Христа. Але його погрози не подіяли, а тільки піднесли дух городян. Біля стін міста скоїлася страшна валка. Свобода Цареграду вже висіла на волосинці. Між тим патріарх Сергій (610 – 639 р.р.) послав Хагану величезну суму грошей. Дарунок було прийнято, але воля була обіцяна тільки тому, хто у одязі старця піде з міста куди завгодно.
      Але знову прийшла допомога з боку Влахернської Богородиці. Іраклій надіслав зі сходу 12000 солдатів, котрі за допомогою матері Ісуса не допустили місто до падіння.
      Хаган взяв місто у облогу «з попередньої суботи дня Благовіщення (тобто з 24 березня 626 р.), робив жорсткі наступи, бив стіни міста таранами, але дарма: Влахернська Богородиця була непереможною і солдати зламали мужність Хагана та його ратників.
      Врешті решт, русичі, втративши надію взяти місто, сіли на свої човни та повернулися додому. Іраклій, котрий у цей час оборонявся від персів на р. Фазисі, зрадів через відхід русичів».
      У примітках рукопису говориться, що «цей день призначено святом у пам'ять про позбавлення від варварів».
      Отже, у тифліському рукописі ми знаходимо досить точну інформацію щодо нападу на Цареград у 626 р., де головну участь приймали русичі. Розповідь про напад та перебіг подій є досить реалістичним та точним, і хоча у ній є елементи церковної фантастики, картину подій описано правильно.
      Напад було здійснено з моря, військо русичів було доставлено на візантійський берег саме на човнах, а надалі почалася облога міста з моря та суші. Кількість війська була досить великою якщо воно перевищувало сили цареградського гарнізону.
      Як ми розуміємо, жодних чудес не було. Сталося те, що мало статися – велика сума грошей, отримана від патріарха Сергія, зіграла свою справу. До того ще й 12000 солдатів та потужні стіни міста далися взнаки і русичі не стали ризикувати своєю головою. Цікаво також, що про бурю, яка нібито порозкидала човни русичів, у тифліському рукописі не згадується.
      Деякі, з дозволу сказати, науковці приписують цю битву аварам. Але що робити з тим, що у тифліському рукописі не згадуються інші племена, а тільки русичі. Адже грузинський літописець декілька разів прямо називає нападників – русичами.
      Таким чином є очевидним, що руси, русичі вже на початку VII ст.. були досить істотною силою, котра приймала участь в міжнародних подіях.
    10. Руси на Каспії (644 р.).
      Арабський письменник Ат-Табарі писав про правителя Дербенту Шахриара, що той у 644 році заявляв наступне:
      «Я знаходжуся між двома ворогами: одні – хозари, а другі – руси, котрі є суть ворогами всьому світові, а особливо арабам, а воювати з ними, крім тутешніх людей, ніхто не вміє. Замість сплати данини ми будемо воювати з русами самі і власною зброєю будемо їх стримувати, щоб вони не вийшли зі своєї країни».
      Це свідоцтво докорінно нищить недолугу теорію про те, що руси були скандинавами. Перша згадка щодо нападу вікінгів на Англію відноситься до 787 року.Це є датою їх першої появи на сторінках історії у ролі грабіжників чужих країн і у першу чергу своїх найближчих сусідів. А інакше й бути не може, адже вікінги, а руською мовою «викинки», були русами-покидьками, яких виганяли, викидали з руських родів-племен за їх аморальність. Натомість свідоцтво Шахриара відноситься до 644 року, тобто ще за 143 роки до появи так званих вікінгів у Європі, і відноситься не до Північного, а до Каспійського моря.
      Цікавим є той факт, що Шахриар закликає арабів озброїтися і не дати русам вийти зі своєї країни, що є свідоцтвом сусідства русів біля Дербенту і про побережжя Балтійського моря не йдеться. Мабуть йшлося про Тмутороканських чи Приазовських русах, котрі мали можливість переправлятися з Дону до Волги, а звідти вже нападати на весь Каспій. Саме воїнами цих племен і скористався Святослав Хоробрий у свої борні з Хазарією.
      Згадка про данину, що платилася русам, говорить, що йдеться не про якихось скандинавських русів, а саме про місцевих. Фантазії про те, що руси-скандинави ще на початку VII століття мали на берегах Чорного та Каспійського морів власну державу є повною нісенітницею; як скандинави могли потрапити до Чорного моря, коли їх перший виступ у Європі зафіксовано пізніше ніж за 100 років. Та й були ті скандинави також руського походження (вікінги – викинки).
      Між іншим, варто задуматися над змістом свідоцтва: у ті часи ні хазари, ні турки мореплавцями не були, нам це достовірно відомо; мореплавцями були тільки руси, котрі контролювали не тільки побережжя Чорного, але й Каспійського морів, тобто наносили шкоду арабам. Саме тому Шахриар, признаючи зверхність арабів і укладаючи з ними угоду, говорить, що замість сплати данини арабам він бере на себе захист від нападу русів. Все є досить логічним і зрозумілим.
    11. Напад руського князя Бравлина на південний берег Криму (близько 775 р.).
      В «Житії св. Стефана Сурожського» (помер у 767 р.) має місце досить цікава  інформація щодо нападу руського князя Бравлина на південний берег Криму. Час народження св. Стефана невідомий. Відомо тільки той факт, що він був рукопокладений у єпископи патріархом Германом (713 – 730 р.р.).
      У «Житії» говориться: «По смерті святого мало літ мину, приіде рать велікая роуска із Новгороду, князь Бравлин, силєн зело». Далі говориться, що він захопив всю берегову смугу Криму між Корсунем (Херсонесом) та Керчю і взяв приступом Судак (Су рож).
      Зі слів «мало літ мину» зрозуміло, що напад стався ще у VIII ст., адже 33 роки до кінця століття від смерті святого ніяк не можна вважати за «мало літ». «Мало літ» - це декілька років, принаймні десять… Саме тому ми вважаємо, що 775-й рік є досить близькою датою щодо цієї події.
      Норманистів бентежило ім’я князя: нібито і не слов’янське (той що «брав лин» – руське, українське ім’я), і точно не германське. Інколи навіть у цьому імені вбачають зв'язок з битвою при Бравалі, але натяжка є досить очевидною, що про неї не варто і говорити.
      Упередженість навіть доходила до того, що в одному спискові житія замість «Бравлин»  стоїть «Бранлив», житіє здавалося малодостовірним, хоча відомо що найдостовірніші  та найвідоміші рукописи завжди мають лакуни. Всі ці заперечення не мають жодного значення, адже сказано: «рать роуска», отже справа принаймні стосувалася русів, а хто був їх князем, це вже інше питання.
      Далі викликало сумнів (і досить справедливий), що такий довгий перехід до Криму міг виконати новгородський князь. Це місце має досить просте пояснення: йдеться не про Новгород на Волхові (звідки прийти не так вже й важко), а про Неаполіс греків у районі нинішнього Сімферополя,  котрий, безсумнівно, називався русичами Новгородом. Переклади назв міст у різних народів – справа проста: у греків, наприклад, місто має назву Кефалониця, а русини називали його Главиниця, у полабських слов’ян Старгород, у завойовників німців – Мекленбург тощо.
      У всі часи «Нов. – городів» всюди було досить багато, саме тому ці дані не можна ставити тільки до Новгороду на Волхові. Ці напади зовсім не були нападами з-за тисячі верств, а тільки моментами віковічної боротьби північних «варварів» з греками південного берега Криму. Ця боротьба досить добре відображена у Велесовій книзі.
      Напад Володимира «Великого» на Корсунь був тільки продовженням ланцюга війн між цими народами. Врешті решт, з угоди греків зі Святославом видно, що близько 972 р. русичі сиділи далеко на півдні, затуляючи доступ до Криму. Греки, бажаючи убезпечити себе від нападу «чорних угрів», зобов’язували Святослава не пропускати останніх через свої землі і тим перекрити їм доступ до Криму. 
      Нарешті, руси того часу офіційно звалися «тавроскіфами», натомість додається, що себе вони називали «русами», відповідно «таврійські скіфи» поставлені у Криму, безумовно, і ці «скіфи» були русами.
      Виникали сумніви щодо того, що Бравлин підкорив всю південну смугу Криму від Корсуня до Керчі. «Житіє» зовсім не говорить, що Бравлин взяв Корсунь та Керч, сказано тільки описово: «землі від Херсонесу до Керчі», а штурм Сурожа описано. Натомість, і взяття всього південного берега Криму не є чимось невірогідним, нарешті там додано, що Бравлин був «силєн зело».
      Мала місце звичайна війна греків з наступаючими з півночі «варварами», що велася протягом віків. У цих війнах наступаючі інколи захоплювали також і великі опорні пункти греків: Корсунь, Сурож, Кафу, Керч тощо.
    12. Напад русів на Амастриду (близько 820 р.).   
      «Житіє» св. Георгія Амастридського зберегло нам наступну інформацію щодо Русі: «Було нашестя варварів – Русі, народу, як всі знають, дуже дикого та грубого, що не мають  у собі жодних слідів людинолюбства. Звіриним норовом, нелюдськими справами, показуючи свою кровожерливість вже одним своїм виглядом, ні у чому іншому, що властиво людям, не знаходячи такого задоволення, як у смертовбивстві, вони – цей згубний і у справі, і за йменням народ – почавши розорення з Припонтиди і відвідавши інше побережжя, досяг нарешті і до святої вітчизни (тобто міста Амастриди на південному березі Чорного моря) січучи нещадно всяку стать та вік». 
      Залишаємо на авторовому сумлінні риторику щодо нелюдяності русів, котра, напевне, мала зовсім інше підґрунтя, відмітимо, що народ «рос» вже був відомий на той час, тобто за декілька десятиліть до запрошення варягів, всім і під його власним іменем.
      Це не був, як дехто зображує навіть події 860 року, звідкись вкочений народ, а загальновідомий, котрий мав потужну військову силу, достатню для «грабунку» цілого побережжя Чорного моря, котре належало одній з найпотужніших держав Європи того часу.
      Щодо дати написання «Житія», хоча вона і є невідомою, але має у собі деяку подробицю, котра дозволяє встановити час його написання. Справа у тому, що у «Житії» немає жодного слова про ікони, предмету, котрого у релігійному творі можна не згадати тільки спеціально.
      Як відомо, у історії Візантії був час, коли згадування ікон було суворо заборонено. Після важких часів іконоборства котрі принесли багато проблем імперії, у 820 році, після того, як Лева V було убито, на престол сів Михайло ІІ Травл (Косноязикий). Він видав наказ, щоб «ніхто не міг приводити до руху свій язик ні супротив ікон, а ні за них; нехай пропаде та згине собор Тарасія (787 р.) так, як і собор Костянтина (734 р.), чи нещодавно знову зібраний за Льва (813 р.) і нехай глибоке мовчання буде за правило у всьому, що нагадує про ікони».
      Ця постанова мала силу до смерті імператора Феофіла (20.01.842 р.), відповідно і «Житіє» було написане між 820-м та 842 роками.
      Отже у 838 році ми застаємо послів народу «рос» у Цареграді для укладання «угоди про любов» за того самого імператора Феофіла, а у травні 839 р. вони з листом-рекомендацією Феофіла попадають до германського імператора Інгельгейма, то природно, що напад русичів мав місце до 838 року.
      «Угода про любов», звісно, була не торговою угодою, як це можна зрозуміти зі змісту слів, а угодою про мир після військових дій. Саме такою дією і міг бути напад на Амастриду. Принаймні стає зрозумілою і надзвичайна люб’язність імператора Феофіла щодо послів: він хотів показати дійсно дружнє ставлення до русичів.
      Така заманлива пропозиція наштовхується на серйозні заперечення: з тексту «Житія» видно, що вона проголошена у вигляді промови на церковному заході на честь святого. У цій промові говориться і про диво біля гробниці під час нападу варварів.
      Якби момент скоєння дива (та проголошення промови) був би близьким до 838 року, то проповідник, безсумнівно, виклав би події інакше, адже більша частина присутніх мала бути їх свідками і проповідник просто нагадав би їм те, що всі бачили. Але проповідник викладає все це так, що події вже встигли покритися павутиною часу. Тобто напад, вірогідно, мав місце ближче до 802 року, ніж до 838-го. Тут ми приймаємо умовну дату близько 820 року.
    13. Посли народу «рос» у Цареграді та Інгельгеймі (838 – 839 р.р.).
      У Бертинській хроніці під 839 роком є досить яскрава вказівка на існування народу «рос». У травні 839 року до міста Інгельгейма, що на Рейні, де на той час знаходився імператор франків Людовік Благочестивий прибуло посольство від візантійського імператора Феофіла. Разом з посольством прибули високі особи, котрі говорили, що вони «від племені рос» і котрі мали при собі лист-рекомендацію від візантійського імператора.
      В листі говорилося, що ці люди з’явилися до імператора Феофіла від імені свого вождя, котрий іменувався «хаканом», з пропозицією дружби. Феофіл просив Людовіка пропустити цих людей через його території тому, що вони не можуть безпечно повернутися до своєї домівки.
      Людовік виконав дізнання і з’ясував, що ці люди не руси, а шведи, і він їх затримав, підозрюючи в них скандинавських шпигунів. Людовик додав, що з любові до нього, тобто Феофіла, він погодиться відправити на батьківщину зазначених осіб та допоможе їм, якщо вони його не вводять у оману; у протилежному випадку він відправить їх з послами назад до Феофіла, щоб він сам вирішив, що з ними робити. Подальша доля послів не відома, хроніки про це не говорять жодного слова.
      Деякі дослідники дивуються тому, що надалі нічого про послів не говориться, а що говорити, адже все зрозуміло – підозра не підтвердилася і події, котрі могли стати предметом міжнародного обговорення та акціях, звелися на ніщо: чужоземних послів відпустили на їхню батьківщину. В разі коли б це були дійсно шпигуни, мав би місце міжнародний конфлікт: імператор Феофіл підсилає шведських шпигунів з листом-рекомендацією! Далі було б відомо, що шпигунів закатували чи відправили назад до Феофіла, натомість нічого цього не має саме тому, що підозра не підтвердилася.
      Але питання має інший бік: чи були ці «руси» шведами. Гадаємо що так, адже розслідування Людовіка, короля Франції, було дуже серйозним. Але це не означає, що плем’я «русь» було шведським племенем. Скоріше навпаки! Як відомо, на той час у Північній Європі, тобто на Скандинавському півострові мешкали руси-помори, а їхньою столицею була сьогоднішня Упсала, тодішній Асгард Свендський. Сьогоднішні шведи та шведська мова у Скандинавії сформувалися близько XVI ст. І цей факт є всім відомим.
      Знову приходиться дивуватися примітивності мислення так званих норманистів, адже це місце хроніки є яскравим доказом того, проти чого виступають норманисти. Якщо шведи носили назву «руси», то це означає, що не було жодного приводу підозрівати їх у шпигунстві, а коли вони не руси, а  тільки такими себе називали, то підозра й виникла. А чому так сталося, також зрозуміло.
      Що посли були дійсно послами Русі, а не Скандинавії, говорять ті обставини, що їхній вождь називався «хаканом», а ми знаємо, що ще Володимир Великий називався «каганом землі Руської». Натомість скандинавські князі ніколи «хаканами» чи «каганами» не називалися.
      Врешті-решт, імператор Феофіл уклав мирну угоду не зі скандинавами, а з державою-сусідом, Руссю. Натомість немає нічого дивного у тому, що руси-помори знаходилися на військовій службі у руському війську і називали себе «свендами».
      Таким чином, ми бачимо ще у 838 році Русь (Київську) як сильну сформовану державу, що укладала мирний договір з Візантією і при цьому за умов великої поваги з боку останньої. Стає очевидним, що з Руссю варто було рахуватися: її послам надавалися найвищі почесті.
    14. Напад русичів на Цареград (860 р.).
      Одною з найважливіших дат історії доолегівської Русі, котра вже дозволяє твердо встановити хронологічні віхи, а також довести, що термін «Русь» прийшов не з півночі, а з півдня, є 860-й рік, рік походу русичів на Цареград. 
      Сучасними істориками з приводу цієї дати видано багато недоречностей з двох причин:
1.    не зверталося уваги на той факт, що дати у візантійських та руських джерелах не
збігалися тому, що надавалися за різними системами літочислення. Візантійці під час переходу з літочислення «від сотворіння миру…» віднімали від числа років 5508 років, а болгари тільки 5500, от і мали різницю у 8 років. Натомість ніхто з літописців не відмічав якою системою літочислення він користувався, часто-густо використовуючи чужі джерела, літописці вносили дати з цих джерел, навіть не підозрюючи наявність різниці у літочисленні, звідси й походить величезна плутанина. У 1894 році у Німеччині була опублікована грецька хроніка, у котрій було точно датовано той факт, що русичі з’явилися під стінами Цареграду 18 червня 860 року. З причини опублікування цієї точної дати та інших джерел, що прямо чи побічно дали однакову дату, отрималося підтвердження і з’явилася можливість розплутати клубок недоречностей. На жаль, плутанина продовжується ще й до сьогодні.

]]> Wed, 08 Feb 2012 17:29:10 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/747/new/posts/ <![CDATA[Хто такі характерники?]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/17/new/posts/ Ділимося визначеннями і версіями!

]]> Wed, 01 Feb 2012 11:30:21 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/17/new/posts/ <![CDATA[Школи Характерників]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/67/new/posts/ Наткнувся нещодавно на таке голошення:

"Школа Характерницького Козатва

Школа Характерницького Козацтва – це громадська організація, яка об’єднує людей в загальну ідею бути господарем свого життя, жити щасливо в любові та гармонії з собою та навколишнім світом.
Основні задачі школи:
- створення людини нового типу свідомості господаря та творця від особистого щастя якого залежить життя оточуючих;
- допомога в оздоровленні;
- благополуччя в сім’ях;
- створення простору любові;
- благо утворюючі відносини з навколишнім світом;
- підвищення матеріальних благ;
- вивчення відичних знань, звичаїв, древніх ремесел та бойових мистецтв;
- допомога людям в творчій самореалізації;
- пробудження родової пам’яті та відродження культури свого народу;
- формування здорового та життєстверджуючого суспільства.
Школа Характерницького Козацтва займається розвитком особистості та формуванням характеру людини. В загальному обсязі проводяться зайняття по цілительству, що належать до витоків Характерництва, тобто збережених знань та звичаїв Наших Родів. Саме зараз ми працюємо над створенням постійної навчально-вишкільної бази та готуємо вчителів для подачі розроблених відповідно науково-практичних предметів."

Ну і так далі, кому цікаво то можна глянути за посиланням http://www.svit.in.ua/ogolow/ogol7.htm

На скільки я розумію це не Характерне козацтво Куровського (Характерне козацтво очолюється, від створення і на віки вічні, Першоволхвом Рідної Православної Віри з титулом Верховний отаман Характерного козацтва. Нині таким є полковник Володимир Куровський)
А інформацію про Куровських козаків-характерників і "бойове мистецтво" Триглав можна знайти отут http://kozaky.org.ua/kobza/kharakt.htm

Хто ще знає які школи? Можемо сформуватиневеликий образ того, що робиться позитивного чи негативного в цьому напрямку.

]]> Wed, 01 Feb 2012 08:29:20 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/67/new/posts/ <![CDATA[Герої Крут]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/753/new/posts/ Завтра день вшанування пам"яті Героїв Крут.

Ця подія вважається однією з найтрагічніших поряд з Голодомором...
Дух цього часу залишила нам у своїх спогадах Л.Старицька-Черняхівська (якщо увійти в той текст в ту подію...хочеться...тобто нічого вже не хочеться).

Та я про інше хочу сказати.

Гляньте на фото цих юнаків. Починаєш розуміти, що таке цвіт нації.
Кажуть, що ми любимо святкувати свої поразки і трагедії, а хіба бій під Крутами це поразка? Ні! Це одна з найсвітліших сторінок нашої історії. Українська панахида хоч за формою і християнська, а насправді це Тризна, а Тризна не має нічого спільного з сумом, тому - ми не сумуємо, ми справляємо Тризну в Пам"ять  найкращих і найдостойніших.

Вони живі. Вони посеред нас.

]]> Tue, 31 Jan 2012 19:36:26 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/753/new/posts/ <![CDATA[Кохання Характерника]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/214/new/posts/ Чи було у характерників просте чоловіче кохання? Чи кохали вони ту єдину, а чи віддавались своїй Вічній Битві?

]]> Mon, 30 Jan 2012 20:27:29 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/214/new/posts/ <![CDATA[Правило третього суглоба у справі]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/755/new/posts/ Це включення третьої сигнальної системи або третьої точки відліку вже не з позиції підсвідомого чи власних уподобань, а з позиції цілісності. Оскільки там йдуть процеси, в які людина повинна вписуватись і опираючись на які, має отримувати силу. Вічність - опора характерника, а не вихор за вікном. Якщо у вас є подія, в якій ви не знаєте як бути, винесіть її в поле, в якому шугають вітри. Відійдіть в сторону і виверніть те поле навиворіт. Ті вітри постануть як духи. Дивіться відсторонено і ви зрозумієте як вам треба діяти або недіяти в3агалі або не настав ще час і навітя як і в якому стані. Вітри вам покажуть так як є. Вітер володіє свідомістю як бачте. Пам'ятаєте тінь? Як деформація виділиного об'єкта, наприклад, пальця на спинці крісла? Крісло знає про ваш палець по деформації, яку спричинає ваш палець на його поверхні. Але вітер відповіда цілісності. Дуже точно в неї вписаний. Це індийатор. Кріри так знали звідки йдуть вороги,в якій кількості. А в природньому спасі вони вчилися навіть ним керувать, зминюючи тим самим подійне поле. І вони 3найшли спосіб як це зробити не порушивши цілісність. Переходи. Є обрії, що більш гармонійні, ніж вітри і від яких ті залежать. Вони поєднували той обрій і намагалися той стан відтворити тут в поведінковій культурі. І тоді поєднували їх. Ось чому до коня, зброї і т д неможна було торкатися і чому багато не можна і не так. І так важливо як людина підходе до цього. Закон всередині. Людину доводили до відчаю, зовсім не залишаючи їй місця на землі аж коли рівень відстороненості був достатним, коли приходило знання. Це і є третій суглоб у справі - ніде у феномі. Тоді ти бачиш так як є.

]]> Sun, 29 Jan 2012 10:52:31 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/755/new/posts/ <![CDATA["Характерники" - відео.]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/92/new/posts/ Вирізка з передачі про характерників з якогось київського телеканалу.
Матеріал доступний на сайті Характерного козацтва:
http://kozaky.org.ua/video/01_kharakternyky.3gp

файл 19 мегабайт.
на відео: кидання ножа на людину, стрибання по склу, ходіння по вугіллю, припинення дощу, тощо...

На днях буде доступне більш якісне відео, але багато більшим розміром.

]]> Sat, 21 Jan 2012 11:48:01 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/92/new/posts/ <![CDATA[Принцип ключової форми]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/745/new/posts/ Ти можеш робити що завгодно, але все маєш зробити вірно

Ключова форма. Що це таке? Це правда за якою треба жити. Також це таємниця будь-якої майстерності в будь-чому. Впринципі ми про неї постійно говорили.
  Уявіть собі свою кімнату. Зробіть в тсіні провал. Там пустка, нема нічого. Єдине що це у вас не повинна бути думка. Це повинно бути бачення. Ви бачите реально. Поставте в ту пустку стілець. Віпустіть увагу. І якщо той стілець був зроблений виходячи лише з зовнішніх міркувань (дешевше, вдобно, просто тощо), то цілісність (а це вона) почне перетворювать той стілець. Стілець починає плисти. Спинка стає вищою, міняється колір, ніжки отримують якийсь чудернацький вигин, як у Середньовіччі. Стілець став чудним. Він став сяяти красою. Тепер він через свою ключову форму поєднаний з цілісністю і має від неї енергетичний відгук і тому це річ сили.
   Тепер ви можете в ту пустку кинути всю свою кімнату і подивиться що "скажуть там". Якісь речі зовсім зникнуть, якісь поміняються місцями, зміниться сам інтерєр. Подихайте там і подихайте тут. Де легше, затишніше, енергетично насичиніше?
   Так воював Сірко. Він миттєво бачив і тим використовував географію місцевості. Він бачив слабке місце, куди треба ударити. І це дозволяло меншими силами отримувати перемогу. Велике військо в степу. Має одну хибу. Велике скупчення військ може заважати собі. Він нападав з одного боку, потім відходив, апотім з іншого . А шо таке розвернуться зі списом строєм в ту сторону апотім в іншу. Давка.. І якщо рядом було болото чи річка, то міг закрутити в те болото і те військо гинуло.
  Так робилося все. Яйця Фабереже в тому, що форма, розмір тих яєць ключова і тому має насичення. Є думка, що Квадрат Малєвіча теж  просто в ключовій формі намальований.

Ключова форма, це законотворча (не договорна) правда на якій збудований світ. І саме нею керувалися українці і шукали саме її в ті часи, коли втратили її

]]> Fri, 20 Jan 2012 12:18:01 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/745/new/posts/ <![CDATA[Великий природній спас - повне включення другої сторони]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/738/new/posts/ Великий природній спас в характернитві. Досягення стану ВПС - повне включення правої півкулі за яким розривались усі таємниці Нави або коли речі починають говорити.
  Як вони говорять? Ну не так як люди балакають. Але йдете ви скажімо стежкою, раптом бачите - огризок в пилюці лежить. Якщо ви знаєте таємницю Спасу, ви раз глянувши на той огризок знаєте, коли він там опинився, хто його кинув, коли, що то за людина була, хот його батько, куди та людина йшла, про що думала тощо. Питання тільки в тому наскільки глибоко ви зможите зануритись в суще.

До вашої уваги уривок з книги В. Чумаченко "Політ нічного метелика" з сайту http://www.slav-spas.su/index.php/khara … kternyctvi

Ось, наприклад, ви виходите з дому і прямуєте в широкий степ, де сходите на пагорб, або стаєте в лузі ,який привабив вас буянням своїх зелених нетрів, Ви можете це здійснити насправді, або подумки в модельнім просторі, згадуючи по пам’яті ті місця. Вас оточують дерева, над собою в небі ви бачите хмари, недалеко виблискує сріблом застиглих вод заросла комишем річечка, сонячно і гарно в тому місті де ви стоїте. Все, що оточує вас ви сприймаєте, як світ духів, які тепер вбачаються вами в деревах, в хмарах, в воді тої річечки, в самій землі під вашими ногами. Довколишній світ від того стає вам незвичним, він змінюється і несе в собі неясну загрозу, бо ви порушили своє пояснення його. Ви відчуваєте, що разом з тим поясненням не стало вашої звичної вправності у взаємодії з ним, ви не знаєте як вам діяти в такому світі. Але ви утримуєте себе в цьому стані не намагаючись хоч якось діяти в ньому. З часом ви відмітите одну дивину, наче щось провернеться в вас, як якась спіраль пройде по вашому тілу. І все довколишнє за мить стане знайомим і близьким, близьким на відстані вашої витягнутої руки. Воно завмерло в якомусь очікуванні, в вочевидь утримуючи вас в центрі своєї уваги. Ви з подивом відмітите, що найменший ваш порух, або намір починає впливати на довколишнє, воно з готовністю буде слідувати за ним. Між вами і оточуючим світом виник зв’язок, ви стали з ним одним цілим. Внутрішній діалог, що до знедавна був головною змістовністю вашого світосприйняття замовкає, ви перестаєте бачити образи своїх думок, в середині вас запанує незвична тиша. Натомість приходить розуміння наміру, що стоїть за будь якою подією, яка розгортається перед вами, зовнішнє вже не стоїть на перешкоді того. І простір нового вашого розуміння стає безмежним, ви з подивом відмічаєте, що те відчуття може бути поширеним на будь яку відстань. Ви ввійшли в новий для вас стан в якому тепер треба вчитись жити, або скоріше повернулися після тисячоліть забуття до дійсної своєї природи. Бо тут закінчуються ті наші проблеми, які ми за звичай називаємо проблемами розуму, в яких обертаємося все своє життя не знаходячи ніякого виходу з того замкнутого ілюзорного кола.
В означенім вище стані людина стає господарем, Паном, що вже в змозі впливати на перебіг подій в довкіллі, бо вона тут стає тим, чим насправді є за означеною вище своєю природою, необхідною звязковою ланкою між землею та творчим небом.

характерництва без знання Великого природного спасу не існуєЗвідси відповідь на питання. З одного боку характерники - це збірний образ козака-запорожця, з другого - це конкретна традиція з своїми таїнами і тльки знаючи їх можна вважати, що людина долучена до цього безперечно цікавого явища.

]]> Fri, 20 Jan 2012 12:12:11 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/738/new/posts/ <![CDATA[Таємниця Т. Г. Шевченка]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/730/new/posts/ Я спочатку хотів зробити іспит. Хоча б на кмітливість. Тому що, якщо ми тут вчимося, то треба вчитися. Знань багато довкола, як води, але якщо в тебе нема відра, то ти ту воду не візьмеш. Будите стояти на березі і рахувати хвилі в інформаційному полі. Знання ж розкриває в людині нові якості. А потім побачив, що для вас це буде круто і мені прийдеться до нових віників чекать поки ви відповісте або й зовсім не відповісте. Я хотів би, щоб ви самі побачили або вірнише відлрили Шевченка в новій якості, подивилися на нього з другої сторони. Чим ця людина видатна для українців. Чому Батько? Помните рядки з поеми "Сон": "..летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, меж ярами над ставами верби зеленіють!" Якщо ви уважно прочитаєте, і пригадаєте нашу бочку, то зрозумієте, що Шевченко вводить читача на другу сторону. Це входження. Як детально описаний пейзаж. Навіщо він це робив? Шевченко насправді був художником. Він бачив до чого йде і тому він вирішив записати й зафіксувати ландшафти України в образі на другій стороні. І це спасло народ. Саме тому Шевченко - Шевченко. Більше ніж Байрон для Англії, Кафка для Чехії і Пушкін для Росії. Бо без цих діячів, ці країни б існували, а от Україна без Шевченка - питання. Тому "Кобзар" має езотеричну сторону і по справжньому зрозуміти його може справжня людина. Але якщо Шевченко бачив, то Заповіт його ще чекає свого часу... А до того я не знаю бога.. Шевченка не можна читати непосвяченій людині, вірніше можна, але тільки 50 відсотків зрозуміло. А люди його оцінили. Це говорить про те, що ще 150 років назад люди знали.

]]> Sun, 08 Jan 2012 10:16:12 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/730/new/posts/ <![CDATA[СУПОЙСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ ТА КАРБИ]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/642/new/posts/ http://www.spas.net.ua/index.php/library/article/165
дуже вдячний Козацькому братству бойового Звичаю Спас «Сокіл» за оприлюднення аудіозапису Супойського Переказу від Леоніда Петровича Безклубого.

]]> Sat, 31 Dec 2011 11:38:03 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/642/new/posts/ <![CDATA[Бойовий одяг характерника... (з кн. Крір-бойове мистецтво...)]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/683/new/posts/ 5.2. БОЙОВИЙ ОДЯГ ХАРАКТЕРНИКА
ТА МАГIЯ ЙОГО СИМВОЛУ.
      Питання одягу завжди було дуже важливим, особливо в давні часи, коли вбрання "говорило" за свого господаря, відображало соціальний статус, можливості, риси характеру тощо. Одяг був не тільки мірилом достатку, а й вірним другом, помічником від всяких негараздів, особливо у воїнів, де вдало підібраний однострій міг врятувати життя: допомогти замаскуватися від ворога, вільно почуватися в бою, а інколи й захистити свого господаря від збройних уражень.
      Звичайно ж русичі-українці, як один з найвойовничіших народів на Землі, за накопичені тисячі років бойового досвіду винайшли як свої способи ведення бою, так і свої, найзручніші форми бойового одягу. Грецький хроніст Юлій Полідевк (ІІст. н.л.) пише:"Таври та скити мають широкі штани, і називають їх шароварами". Отже шаровари були відомі майже 2 тисячі років тому та існують донині. В козаків шаровари є невід'ємним атрибутом однострою, адже окрім своєї оригінальності та краси вони є незамінним помічником у бою. Щоразу, вдягаючи шаровари, козак відчуває надзвичайну легкість, зникає скутість ніг, і який би рух ногами він не робив, ці відчуття не зникають. Відразу стає зрозумілим, чому наші предки тисячоліттями не змінювали традицій носіння одягу: "Руси носять широкі шаровари, на кожні з яких йде сто ліктів матерії. Вдягаючи такі шаровари, збирають їх в збірку у колін, до яких потім і прив’язують..." - арабський географ Ібн Русте, Х ст. Якщо врахувати, що 100 ліктів - це приблизно 50 м., то такі шаровари були просто величезними!
      Прокопій Кесарійський, візантійський історик (VI ст.), у своїй праці "Війна з готами" пише: "Ці племена, слов’яни й анти... вступаючи в битву, йдуть на ворога зі зброєю в руках, панцерів ніколи не вдягають. Деякі не носять ні сорочок, ні плащів, а одні тільки штани (шаровари), підтягнуті широким поясом на стегнах, і в такому вигяді йдуть на бій з ворогами". Отже широкий пояс був відомий ще в VI ст., при чому його використовувули не як прикрасу, а як елемент бойового одягу. До наших днів дійшли відомості про те, що в козаків було два види поясів: бойовий та святковий. Оскільки пояс з давніх-давен вказував на соціальну приналежність, то чим заможнішою була людина, тим красивішим та дорожчим був у неї пояс. У козаків найпоширенішими були червоні, темно-червоні (з вузенькими смужками різноманітних барв та помереженими на кінцях китицями) шовкові пояси. Зелені пояси з простих тканин полюбляло носити парубоцтво. Старші ж люди, байди, кобзарі а раніше й волхви мали білі полотняні пояси. Середня довжина поясу становила 10-12 ліктів, тобто 5-6 метрів.
      Багато дослідників фольклору вказує на те, що одяг відтворював регіональні особливості українців. Так, шаровари носились переважно в центрально-східних регіоних, а пояс доступний був не всім (його носили в основному воїни-козаки та заможні люди). Та був один, невід’ємний атрибут одягу всіх українців - це вишита сорочка (вишиванка). На території України сорочка з нанесеним на ній орнаментом нараховує вже кільканадцять тисячоліть. Закодована система знаків була і є своєрідним оберегом для носія, тому немає нічого дивного, що козаки йшли до бою в одних сорочках. До речі, стиль носіння вільного одягу воїнами-козаками дивував багатьох закордонних дослідників: "...Їхній (козаків) одяг - плащ, підбитий хутром, довгий одяг, широкі штани, чоботи або черевики без шпор і нагайка, котра завжди висить на зап'ясті правої руки" - "Voyages philosophiques, politiques et litteraires Jaits Roussie en 1788-1789 par Mons." Chantreau. - Paris, 1794.
      Цікавим є твердження, що козаки не носили шпори на чоботах, адже щоб керувати конем без їх допомоги, треба мати неабияку майстерність, а точніше енергетичне-психічне “злиття” з конем. Про особливість чобіт в українців пише й історик, др. Теофіл Курилло ("Збойництво на Лемковской Руси в XVII-XVIII вв.."- Перемышль, 1935г.): "Вони (збійники) носили на ногах керпці, а старші їхні носили жовті або червоні скорні (чоботи) з халявами." На фресках X-XI ст. Спасо-Нерецької церкви є зображення князів Святослава, Бориса, Ярослава Всеволодовича в кольорових чоботях. Яскраві кольори чобіт були і у запорізьких козаків, в яких взуття використовувалось ще й як спосіб прихованого носіння зброї – "захалявних" ножів. Підбори в таких чоботях підбивалися маленькими, але міцними металевими підківками, що покращувало бойові якості взуття.
      "Я бачив русів... які не носять ані курток, ані хафтанів, але в них чоловік носить плащ, яким він огортає один бік, при чому одна з рук виходить з нього назовні. ... Дійшла до мене звістка про смерть одного видатного мужа з їх числа... Тоді вони вдягнули на нього шаровари, гетри, чоботи, куртку, парчовий хафтан з золотими гудзиками, вдягнули йому на голову шапку з парчі та соболя, й понесли його..." - так змальовує різноманіття верхнього одягу русів Ібн Фадлан, посол халіфа багдадського у Волжську Булгарію в 921-922 рр. Це свідчить про те, що вже в ті часи наші пращури мали свої багаті традиції носіння одягу.
      Шкода, але деякі вчені, виховані й “остепенені” радянським імперським режимом, ніяк не можуть змиритися з цим, тому й вигадують (а інколи й навіть "научно подтвєрждают"), що військовий стрій (одяг) наші предки брали у татар, зброю знімали з убитих поляків, москвинів та турків, а ніякого організованого війська в них ніколи не було і бути не могло, бо українські воїни були лише п’яною дикою ордою, втікачами від панів  тощо. Та вищенаведені цитати доводять хибність таких промосковських тверджень, адже ще Тарас Шевченко писав: "Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя!..".

      ВИШИВАНКА – символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості, оберіг, одяг сили.
      Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові - нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці, чи козакові-характернику.
      Вишиванки виготовлялися із конопляного чи лляного полотна домашнього виробництва. Але козак в похід брав, як правило, вишиванку з натурального шовку. Це було продиктовано досить прозаїчними вимогами – у шовковій тканині не заводилися воші, а отже козак був завжди чистим і здоровим. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто-густо збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків (датують їх VI ст.) ідентифікуються з візерунками вишиванок XVIII-XX ст.. Щоправда, символіка вишивки часто-густо складалася з трьох частин: історичної (родової), прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду) та магічної.
      Як нам сьогодні торочать науковці, на вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні). Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць, зростання; часом – запліднення тощо (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов'язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, період між народженням та смертю (дві лінії).
      Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, зберігалися як реліквії.
      Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських тощо.).
       Сорочка-вишиванка оспівана, зображена в різноманітних жанрах народної творчості (в тім числі - жартівливих, пародійних), сучасними поетами. Вона є символом українця загалом і України зокрема, проте в XХ ст. престиж вишиванки, як одягу, занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій.


      Народ ставився до вишиванок як до святині. Це дійсно було так, адже візерунки, якими була уквітчана вишиванка, несли сакральний зміст і були козакові оберегом. Для козака-характерника вишиванка була, перш за все, одягом сили, бо несла у собі, як кажуть у народі, природну магію.
      Крім нанесення малюнка на вишиванку, магічний малюнок також наносився на тіло характерника у вигляді татуювання. Ось що пише Михайло Чугуєнко у книзі “Шокуюча Україна”, с. 142, - “воїни характерники...билися напіоголені до пояса, або у вовчих чи ведмежих шкурах, котрі краще, ніж інші обладунки, захищали від удару списа чи меча. Своє тіло берсеркіри покривали чорним чи червоним татуюванням, що мало магічні властивості. Схоже, що арабський автор Х ст. Ібн-Фадлан описував саме такого татуйованого руського характерника: “Дехто з русів від краю нігтів і аж до шиї розмальовані всякими зображеннями, картинами”.

]]> Sun, 18 Dec 2011 21:12:38 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/683/new/posts/ <![CDATA[Характерники в історії України]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/722/new/posts/ smile Шановні відвідувачі форуму, я тут поки що новенький але мене дуже зацікавив цей сайт. Ще зі школи захоплююсь історичним минулим  наших лицарів козаків тому коли потрапив на ваш сайт це для мене було велике відкриття. Буквально 2 дня на вашому форумі, багато перчитав можливо ще не достатньо  у все вник але можу робити висновок, що інформації дуже багато але ви  в основному говорите про те що так довго скривалось від українського народу, про ту духовну силу яка  в нас є но ми боїмося її відкрити. Та ви мало озвучуєте "історичних фактів", дуже їх мало тут. Думаю ні в кого не виникає сумнів, що Сірко був характерник і ті подвиги які він зробив теж треба тут озвучувати. Тому з вашого дозволу коротку наведу декілька цікавих фактів про Івана Сірка.
Іван Сірко народився ймовірно десь     1605 (1610)рік достименно не відомо. Із самого народження ця людина покрита загадками. Народилося немовля "із зубами", повитухи зразу же повтікали з хати, батьки жахнулись, адже це за переказами означало що народився "людський вбивця". спочатку громада хотіла знищити немовля але батько виступивши перед усіма сказав, тими зубами його син гристиме ворогів українського народу. Так і сталося ніхто ще тоді не знав що то народився "український диявол").
Тридцятирічна війна. Як усім відомо Іван сірко брав участь у цій війні, але чомусь всю інформацію про ті події зарас вдало спотворюють. Під час Тридцятилітньої війни французькі війська десять років не могли оволодіти Дюнкерком, який зайняли іспанці. Не можна було вибити їх ні з допомогою блокування з Англією та Нідерландами. Гинули тисячі людей, а фортеця залишалась в руках ворога. Тому кардинал Франції Джуліо Мазаріні вирішив звернутися через своїх послів та офіцерів до Польщі з проханням надіслати полк найманців.
Французький інженер та офіцер Боплан, будучи у Варшаві, в 1644 році запропонував французькому послу в Речі Посполитій генерал-лейтенанту графу де Брежі найняти запорожців, щоб ті повоювали проти іспанців. А той переконав главу уряду Франції кардинала Мазаріні, запевнивши його, що козаки «дуже відважні воїни, непогані наїзники, досконалі піхотинці і особливо вони здібні до захисту фортець».
І вже у жовтні 1644 року французький посол граф де Брежі, двічі зустрічаючись із Б.Хмельницьким, проводив довготривалі переговори про службу запорозьких козаків у французькій армії. Згодом, у березні 1645 року Б.Хмельницький та Іван Сірко їздили у Фонтенбло, неподалік від Парижу. А 19 квітня Хмельницький особисто вів переговори з французьким командуванням. Домовились про найм на службу 2600 українських козаків (1800 піхотинців і 800 кінних) сроком на два роки. За надані військові послуги козакам зобов'язалися платити по 12 талерів кожному і по 120 - полковникам і сотникам.
У вересні 1645 року запорожці виступили в похід, їх було переправлено морем з Гданська (Польща) в Кале (Франція). Козаки відразу взяли участь у війні Франції проти Іспанії за Фландрію.
Кардинал і перший міністр Франції Мазаріні проводив таємну політику послаблення сусідніх країн і зміцнення феодального абсолютизму у Франції. Він хотів приєднати деякі райони іспанських Нідерландів і частину Саксонії.
Фортеця, яку не могли взяти протягом 10 років, розміщена на березі Ла-Манша. Дюнкерк був важливим портом при вході із Північного моря в Па-де-Кале та Ла-Манш.
Іспанці потурбувались про неприступність Дюнкерка. Опоясали його глибоким ровом, наповненим водою, з високим валом, на якому розмістили десять бастіонів. На дальших підступах укріпили міста Мандрик, Берге, Фюрне та інші. Грандіозними виявились не лише циклопічні стіни численних фортів, а й складною - система оборонних споруд довкола фортеці. По руслах мілководних річок викопано канали, все узбережжя оточене укріпленнями. З морем місто сполучалося каналом «Мардик». Шлюзований вхід до міста охороняв однойменний форт, що зависав над гаванню, її відгороджували від моря високий мол з муром та грізна лоцманська башта, з якої визирали десятки гармат.
Така система оборони Дюнкерка робила його на той час невразливим з суходолу й моря. Ось чому французький уряд вирішив знайти силу, яка 6 здобула це місто-фортецю у іспанців, та ще й за дешеву ціну.
Об'єднані французько-козацькі війська спершу захопили навколишні міста. Кільце біля Дюнкерка постійно звужувалось, але фортеця залишалась міцною і неприступною. Австрійські союзники іспанців у кінці вересня 1646 року намагалися прорвати оточення, однак потерпіли поразку.
Іван Сірко привіз до стін фортеці двома французькими фрегатами лише 2200 козаків. Однією з умов домовленості було те, що козаки діятимуть самостійно. До їхньої стратегії і тактики французьке командування дало згоду не втручатись.
Французьким фрегатам з козаками на борту вдалося захопити три швидкохідні іспанські сторожові бриги, на одному з яких перебував командир форту «Мардик».
Сірко дарував йому життя за умови, що командир, знаючи пароль, проведе козаків на своїх кораблях у гавань і відкриє форт. А коли почався приплив, інший загін козаків вночі на очеретяних снопах з мушкетами напоготові через канал також підійшов до шлюзу. Командир виконав обіцянку: назвав пароль, імена вартових. Брама відчинилася. Запорожці ввірвалися в фортецю, повністю захопили форт «Мардик» і з його гармат вели вогонь по лоцманській вежі та інших фортах Дюнкерка.
Головна частина запорожців зайняла вулиці і майдан міста. Іспанське командування побачивши, що боротися далі безглуздо 11 жовтня 1646 року склало зброю. Зарас перкладують що о все зробли самі французи але тим не менше, чому на березі славного Ла-манш і досі стоїть памятник Сірку.
А скільки було походів проти татар і турків під проводом Івана Сірка? Принаймі десь 60-65. Всі битви виграні тільки одного разу Сірко відступив. Скільки разів він заставляв ханів з династії Гіреї тікати в гори  з палаючого вогнем Бахчисараю. Скільки християнського народу визволено? Про це можна писати дуже довго.
Визвольна війна. В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої, зокрема в битві під Жванцем 1653 р. і так далі. Про це можна і  треба говорити, бо це дісно факти "характерництва" проста людина думаю на таке не здатна....
Але поряд з цим потрібно згадати про його фатальні помилки, бо ми чомусь завжди говоримо тільки про те який він герой скільки він виграв, який він був характерник.
У ході визвольної війни  з часом займає позицію нейтральну, і спрямовує всі сили проти основного свого ворога турків і татар. Коли Хмельницький в союзі з татарами воює з поляками Сірко іде війною на Крим.... Поясніть може я чогось не розумію? Що роблять татари? Вони зраджують Богдану, звісно це цілком логічно.  Хмельницький змушений іти на уступки полякам, бо залишився без союзників. Поведінка Сірка завжди була не ординарна.
1659 рік Конотопська битва, гетьман Виговський з армією 40 тис  розбиває вщент 100 тисячну московську армію на чолі з князями Трубецьким і Пожарським. Це була велика перемога і я вважаю що набільшим патріотом і найкращим політичним діячем з усіх гетьманів за історію козацтва був Іван Виговський. Розбивши армію основного на той час ворога українського народу він впевнено вів курс за незалежність, курс про який не думав ні Хмельницький, ні Сагайдачний та інші. Всі старались бути під кимось....І вгадайте хто з Богуном , проявивши свій хист "характерника" підняв повстання і не дав реалізувати тих великих планів які хотів здійснити Виговський? - ІВАН СІРКО....
А що якби тоді народ підтримав Виговського? Як би могла повернутись історія, а насам перд ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Тому друзі я захоплююсь подвигами Івана Сірка. але давайте і говорити про те які помилки він допустив...

]]> Wed, 14 Dec 2011 05:20:09 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/722/new/posts/ <![CDATA[Перший крок у характерництво]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/562/new/posts/ Увійдіть у свою тінь. І з цього стану, спостерігайте за своїм тілом. Воно буде миняться.

]]> Tue, 13 Dec 2011 11:36:21 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/562/new/posts/ <![CDATA[символіка]]> http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/15/new/posts/ Може хтось знає про символи характерників? Покажіть, розкажіть. Є будійська символіка, є християнська, навіть в якійсь Зімбабві є, а де наша?
"...но что бы соять, я должен держаться корней..." (БГ)

]]> Thu, 01 Dec 2011 14:53:37 +0000 http://kharakternyk.in.ua/forum/topic/15/new/posts/