Там, доречі, прижиттєві фото майстра, можна подивитися його справжній погляд.., 11, здається: http://picasaweb.google.com.ua/litopys/invaWB#

Стосовно нашого культ пласту, то загальновідома річ.

Маю наувазі образотворчість,, а конкр. образотворче мистецтво, а конкретно те шо можна побачить і зообразити, ну і тут питань багато нашо, для чого, яким чином, як це діє на життя і тощо, те що ми багаті на декоративно-прикладне, ужиткове мистецтво це загальновідомо, а от що класичного (реалістичного, яке взагалі  є найвищою точкою розкриття творчих пот людини, як творця образу і не тільки, образ пов*язаний з життям і світоглядом епохи), правда 20 ст є часом руйнування цього образу або формалізації-болванізації зовнішньої форми,
(прошу провести паралель з сьогоднішнім життям )тощо....

Цінність справжнього мистецтва якраз вивести на рівні майстерності форми на рівень глибокого розкриття змісту....розрішити духовну кризу епохи, суспільства, народу...Такі митці, якщо вони є і створююють такі твори, вони як духовні вершники епохи..  На мій погляд, при всіх інших руйнівних "ізмах", фото і компьютер графіки, реалізм, як твориво рукою людини, сердцем і іі внутр світом залишиться таким програмним продуктом і надалі, доречі показник культ рівня народу, нації
Хоча з е багато ньюансних течій наприклад фантастичний реалізм http://blog.i.ua/community/1952/504995/або сюрреалізм, гіперреалізм...

Далі,  що таке традиція, існують чомусь різні традиційні відомі школи, наприкрад: голандці, венеціанці, англійці.., значить традиція опирається на землю народ і світогляд, космополітизм теж має адресу(!)

А тепер що у нас.
Нещодавно  мала розмову з одним  хлопцем, доречі, студентом того ж луцького інституту дизайну. Виявляється, що він не знає , що є  самостійна українська школа реалістичного живопису, вчителі казали про тих же росіян, західну школу...а українська школа пішла від них. Про те що існує ціла плеяда яскравих (характерних) українських митців 19-20 ст, не чув.
Але всі вони навчалися в Петербурзі в Академіі мистецтва.

А цікавше було потім, коли я прорила це питання, виявилося, що засновники  школи  російського реалістичного мистецтва і є українці... ...

Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. Саме тоді багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміші художники Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода.
Українцями були творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко (уродженець Глухова) та видатний скульптор доби класицизму І. Мартос з Ічні Чернігівської губернії.... Перехід до реалізму ініціював учень Боровиковського, українець з грецьким корінням з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847). Він мав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв значну групу учнів.

українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Дмитро Безперчий та(майже найголовніша фігура на мій погляд) ін. Тарас Шевченко, геній українського слова, був за фахом художник. Його творчість охопила декілька галузей малярства: портретну, жанрову, пейзажну, релігійну.

Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі, грека, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — стала сенсацією в Петербурзі. Художник володів неймовірним талантом писати краєвиди та гру світла на хмарах, деревах, скелях.

Тісно пов'язаною з Україною була доля художника-мариніста Івана Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею. Українська тема звучить у його роботах «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки» та унікальній для художника жанровій картині «Весілля на Україні».

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова.

Родом з-під Чугуєва був художник-реаліст Ілля Рєпін. Навіть після від'їзду до Росії, скучав за Батьківщиною та повертався до неї. Він часто гостював у маєтку Качанівка українських меценатів поміщиків Тарновських. В їх родинній садибі Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Таким чином, в його творчісті та житті Україна посідала значе місце.

Видатним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щирістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: «Святочні ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива», «По воду», «Ярмарок», інші. Пимоненко — автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж, заснував у Києві художню школу.

І так далі ще митці: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0% … 0%B2%D0%BE

Пс ;" Чого ми такі бідні, бо дуже багаті"

Кононенко В.І. Українська лінгвокультурологія:. – К.: Вища школа., 2008. – 327 с.

Формування й розвиток власне національної словесної символіки йде різними, часом досить складними шляхами. Погоджуючись з тим, що поява символу, котрий здебільшого має трансцендентний характер, рідко коли визначається безпосередньо умоглядно. Діяльністю людини, не можна не бачити глибинних семантичних зв’язків між творенням образу і його перевтіленням у символ. Поширеним є, зокрема, виникнення образу-символу через усвідомлення співвідношення між первісним предметом, якому в народній уяві, зокрема міфологізованої, надається та чи та символічна функція, і словом – символом, що сприймається як мовне втілення певних узагальнених ознак. Досвід, фонові знання, зумовлені реаліями навколишньої дійсності (непсихічними умовами, особливостями побуту, історико – культурними чинниками), підтримують символічне значення, а постійні асоціації, що супроводжують символ, створюють підґрунтя для його вживання у складі фіксованих контекстів, різних словесних формул, визначають його здатність передавати глибинний зміст, ставати носієм тієї чи тієї ідеї.
…
Український філософ Г. Сковорода в праці «Кільце» спиняється на особливостях символічного способу мислення, що висвітлює природу, походження і значення символів. Стародавні філософи, за його твердженням, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Назви небесних тіл виражали абстрактні поняття. Сонце означало істину, кільце – вічність, якір – утвердження, лелека – богошанування, зерно і насіння – помисел і думку. Символом вважався образ, що складався з кількох фігур. Вічність, наприклад, зображалася трьома з’єднаними між собою кільцями (їх супроводжував напис «Ці три вище всяких стихій»). Саме такою мовою передано біблійні оповіді, в них «останній голосок або слівце дихає символом або залежиться від нього». Якщо в кожній із цих фігур розкрити таємний, прихований зміст, тоді відкривається вічність, начало.
Оригінальну теорію поетичного символу на українському матеріалі розробив М. Костомаров. Учений розглядав символ у системі понять художнього мислення як уявлення, що викликає певне коло асоціацій, пов’язаних із процесом поетичного освоєння світу; в цьому розумінні символ – образ і раптом із тим не образ, оскільки містить у собі додатковий смисл, органічно пов'язаний з образом, але не тотожний йому; поняття символу стає в результаті дещо розпливчастим, занадто широким. Головне в концепції Костомарова – розуміння національних, культурних і релігійних чинників, що визначають символіку того чи того народу. Походження і розвиток символіки можуть бути з’ясовані лише через образне відображення народного духу, народного мислення.
Звідси випливає висновок, що символіка кожного народу – явище глибоко національне, зрозуміле лише і межах певного середовища і не може бути до кінця пізнане іншим народом, етносом, спільністю.

…
За О. Лосєвим, «символ речі є її відображенням, однак не пасивне, не мертве, а таке, котре має в собі силу і міць самої дійсності, оскільки одного разу одержане відображення перероблюється у свідомості, аналізується в думці, очищується від усього випадкового й несуттєвого й доходить до відображення не просто чуттєвої поверхні речей, а їхньої внутрішньої закономірності». Тобто символ не є власне знак речі, це виразник її суті, він має додаток, який робить його внутрішньо вмотивованим, глибинним.
У символі, на думку О. Лосева, досягається повна рівновага між «внутрішнім» і «зовнішнім», ідеєю і образом, «ідеальним» і «реальним». «В образі» немає зовсім нічого такого, чого не було б в «ідеї». Загальне й конкретне в ідеї й образі повністю співвідносні між собою, в символі немає ні ідеї без образу, ні образу без ідеї. Звідси закономірним є сучасне вживання поняття образ-ідея на позначення символу. Раптом з тим у символі образ та ідея можуть різнитися між собою: символ – це вираження того, що має власне ідея. О. Лосєв визначив можливості втілення символічного значення в слові, імені; виділив різні символічні значення, зокрема предметно-наочний ейдос та абстрактно-узагальнений символ; символічне значення підніс до рівня явища стилістичного у разі його внесення в конкретику художнього тексту.
…
В українському метальному просторі типові такі позитивні реакції: на слово мати – рідна, земля – світа, пісня – народна, мова – солов’їна, Дніпро – широкий, Карпати – зелені. Реакції на слова – стимули можуть бути типово негативні: хата – бідна, свекруха – лиха, їжа – несмачна, преса – продажна, ціни – високі.

Калина, верба, тополя – дівчина, жіноче,
дуб, явір – козак, чоловіче,
вогонь – непереборна сила,
вода – творець усього сущого,
кров – гаряча, життєдайна,
коло – вічність.

Калина – символ буття, краю, України, смуток, туга за Батьківщиною, коханням,
А в тієї калиноньки
Аж до землі віти гнуться;
А в тієї дівчиноньки
Аж до землі сльози ллються.

Верба – символ журби, краса, врода, дівоцтво,
А три верби схилилися,
Мов журяться вони.

Тополя – образ-тотем, краса, цнотливість, жіноцтво,
Вишня – краса, розквіт, здоровя,
Ой у полі дуб зелений,
Під тим дубом вишня,
Аж там козак конем грає,
Щоб дівчина вийшла.

Дуб – дерево-тотем – міць, твердість, непохитність,
Зелений дубочок,
Чого похилився?
Молодий козаче,
Чого зажурився?

Явір – нещастя у коханні, символ журби, молодість, юнак,
Осика – символ зради, і покарання, дерево-тотем,
Терен – страждання,
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

Соняшник – символ краси, добра, спокою, затишку,
Квітка – краса, квітучість,
Барвінок – молодість, кохання, шлюб,
Васильки – чистота, святість, приязнь, любов,
Мак – краса, молодість,
Гарна дівка, як маківка.
Волошки – ніжність, тепло душу,
Любисток – символ кохання,
Трава – страждання смерть
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє. (Т, Шевченко)

М’ята, рута, ружа, бур’ян, реп’ях, лобода, зів’яле листя, билина, пшениця, жито, овес, гречка, просо, льон.

Крила, мрії, птиця, зозуля, ворон, ворона, соловейко, голуб, голубка, лебідь, лебідка, сокіл, орел, сова, лелека, чорногуз, чайка, півень.

Вовк, лисиця, кінь, віл, теля, корова, заєць, ведмідь, собака, пес, свиня, вівця, баран, коза, гадюка, бджола, оса.

Золото, срібло, намисто, вінок, коса, шабля, люлька, тютюн, борщ, вареники, галушки, мед, часник, цибуля.

Сонце – місяць, вогонь – вода, світло – темрява, життя – смерть, зима – літо, день –ніч, явір – калина, доля – недоля, душа – тіло, правда – кривда, любов – ненависть.

Добро, зло, віра, правда, гріх, зрада.

Чорний, червоний, синій, білий, жовтий, зелений…

О мово українська! Ти – вода
З кринички, над якою гнуться верби,
Холодна , і прозора, і проста,
А без води я вже давно помер би.
Ю. Бедрик